Б. Н. Єльцин, президент РРФСР (1991 р.) і перший президент Російської Федерації (1991-1999), вважається одним з найодіозніших керівників держави за всю російську історію. У народній пам’яті Єльцин, поряд з президентом СРСР М. С. Горбачовим, назавжди залишиться головним руйнівником Радянського Союзу і винуватцем відкату Росії в положення країни «третього світу» і стрімкого зубожіння населення.

Герой свого часу

Біографія молодого Єльцина – свого роду зразок «радянської мрії», історія трудового шляху людини з низів на самий верх. Уродженець уральської глибинки, Єльцин здобув вищу освіту інженера-будівельника і 13 років пропрацював у будівельній галузі р. в Свердловську (нині р. Єкатеринбург), піднявшись від простого робітника до директора домобудівного комбінату. У 1961 р. Єльцин вступив в КПРС, у 1968 р. перейшов з директорської посади в Свердловський обком КПРС, де спочатку теж займався питаннями будівництва. У 1976 р. став першим секретарем обкому – тобто «губернатором» Свердловської області.

З початком Перебудови, Єльцина в 1985 р. перевели в Москву, на роботу в столичному апараті Партії. Перші пару років завзятий поборник горбачовських реформ, поступово Єльцин розчарувався в них і почав виступати з критикою курсу, партійців і особисто Горбачова, чим створив собі репутацію «опального правдолюба» і популярність серед мас.

29 травня 1990 р. він став головою Верховної Ради РРФСР. В цей час в Радянському Союзі вже набрали чинності відцентрові процеси розпаду держави, так званий «парад суверенітетів» союзних республік. З подачі Єльцина, 12 червня 1990 р. ЗС РРФСР теж прийняв декларацію про суверенітет.