В різний час існували велика кількість державних утворень, з якими пов’язана історія нашого народу в силу історичних, культурних, родинних зв’язків. Знання про минуле необхідно не тільки для розуміння тих чи інших процесів, але і для загального розвитку.

Галицько-Волинське князівство – це одна з численних князівств, що утворилися в результаті розпаду Київської Русі на самостійні уділи. У свій час цей феод був одним з найсильніших серед спадкоємців Києва, а його правителі навіть іменувалися королями. Крім того, особливістю цієї держави було те, що воно межувало з європейськими державами, тому мало політичні та династичні зв’язки з цими іноземними державами, торгували з ними, укладало союзи або навпаки боролося з ними.

Основні етапи розвитку князівства

• Передісторією даних земель були завойовні походи князя Святослава, який на час завоював їх в десятому столітті, остаточно затвердив цю територію за Руссю його син – Володимир Красне Сонечко. Варто також відзначити, що за володіння цими провінціями також боролися візантійці, поляки. Довгий час цей уділ входив як спадкове володіння виключно до складу власності великих князів, так як уявляв особливу торгове значення, володів вигідним географічним положенням, на території якого розташовувалися розвинені в ремісничому плані міста.
• Утворення самостійної держави почалося після смерті Ярослава Мудрого, який заповідав територію Волині одному зі своїх синів. Однак згодом почалися постійні феодальні війни, що призвело до кількаразового зміщення правителів, зміни цілих відгалужень династії Рюриковичів. До 1141 році Володимир Володаревич утворив самостійний Галицький стіл. У той же час обидва центру і Волинь, і Галич діяли окремо один від одного, незважаючи на те, що перебували в тісному політичному союзі. Незважаючи на це, самостійні правителі насторожено ставилися до піднесення один одного, тому нерідко інтригували один проти одного, виступали ініціаторами військових дій іноземних держав, наприклад, завойовницькі походи угорців в 1187 році.
• Період правління Романа Мстиславовича (1188-1205). Саме при ньому намітився перевагу в сторону Галича (Волинь була остаточно підпорядкована), так як він вміло користувався допомогою своїх союзників. Спочатку він боровся за престол зі своїм братом, потім придушував боярську вольницю, що посилило князівську владу. Роман Мстиславович неодноразово намагався розширити зони свого впливу на сусідню територію, так він неодноразово здійснював походи на київські землі, але відмовлявся від влади над цими землями, і йшов у рідній доля. Крім того, Галицько-Волинське князівство брало участь і в боротьбі з загальною загрозою – з половцями. Його правління закінчилося загибеллю князя в одній з битв з поляками, в результаті чого почалися міжусобиці.
• Спадкоємці Романа Мстиславовича. Його наступниками на престолі стали два сина: Данило й Василько, при чому перший з придбав більш сильну популярність серед нащадків. Початок їх правління пов’язано з постійними війнами за владу і вплив між волинськими та галицькими боярами, перші відстоювали право своїх малолітніх княжат, другі ж мріяли запросити до себе іншого правителя, і таким чином отримати самостійність. Боротьба йшла з перемінним ефектом, але з часом брати, стали все більше і більше здобувати перемог. Цьому сприяло укладення династичних союзів з поляками, і іншими російськими правителями, зокрема з Мстиславом Удатным. Однак династія галицьких князів тривалий час зберігали контроль лише над Волинню.
• Раннє правління Данила Романовича. Його початковими діями став захоплення Галича в 1229 році в угорців, однак через міжусобиці на Русі був змушений, потім залишити свою столицю на кілька років. При ньому процвітали міста, зростало їхнє населення, розвивалися ремесла, були приєднані інші території, у тому числі і стародавня столиця Київ, але подальшому розвитку завадило вторгнення монголів в 1240 році. Багато міст були зруйновані наступаючої Ордою. Князі романовичі не могли протиставити настільки численному війську, тому з сім’ями від’їхали в Польщу, Угорщину. Підсумком їх втечі стало повстання непокірних бояр, які в черговий раз захотіли повалити правлячу династію. В 1244 році Данило Романович розгромив бунтівників. Пізніше правління Данила Романовича. Для того щоб убезпечити свій феод, він насамперед визнав васальну залежність від монгольського хана, а потім почав завоювання литовських земель. У той же час саме в цей час Данило, щоб отримати допомогу іноземних правителів визнав католицтво, і отримав титул короля Русі.
• Початок падіння. Розвиток держави зупинилося після військових поразок, а саме кількох каральних походів монгол, постійні конфлікти з литовцями, в одному з яких загинув один з синів Данила Романовича.
• Поділ правлячих князів сталося в половині 13 століття, коли правити почав Лев Данилович та Василько Романович, кожен на своєму престолі. Подібне розділення, перш за все, вплинуло на зменшення військової сили, в результаті чого поразки в битві спочатку зазнав галицький князь, а до 1288 році Волинське князівство втратило незалежність.
• Правління Юрія Львовича. В період його владарювання падіння Галича було призупинено, були укладені вигідні союзи (з тевтонськими рицарями), що дозволило на час призупинити польську загрозу. На його сина місцева династія припинилася.
• Польське князювання. Вакантний престол зайняв ляшский князь Юрій Болеслав. При ньому держава продовжило свій розвиток, в першу чергу із-за відсутності руйнівних воєн, надання містам самоврядування, утихомирення релігійних конфліктів.
• Занепад. Після смерті Юрія почалася війна за владу між боярською опозицією і литовським князем Любертом, постійні битви виснажили сили князівства, в результаті чого відбувся спад в економіці.
• Втрата незалежності. В 1349 році польський король назавжди приєднав Галич до своїх земель, а через невеликий час і Волинське князівство.

Галицько-Волинське князівство