Сьогодні фільми Олексія Федорченка дивляться по всьому світу, причому за кордоном навіть більше, ніж у Росії. Цього російському режисерові аплодував стоячи сам Квентін Тарантіно. Про творчий шлях автора нашумілих «Ангелів революції» і «Вівсянок» розповімо у статті.

Біографія

Олексій Федорченко народився в Оренбурзькій області, в Соль-Илецке, 29.09.1966 р. Незабаром його сім’я переїхала в Свердловськ (нині Єкатеринбург). Середню освіту майбутній режисер отримав у свердловській школі № 5 з математичним ухилом. Потім вступив до Уральський політехнічний інститут на інженерно-економічний факультет. Закінчив його в 1988-му і пішов працювати на оборонний завод НВО «Автоматика».

У 1990 р. влаштувався на Свердловську кіностудію, де в цілому пропрацював п’ятнадцять років, пройшов шлях від економіста до заступника директора, продюсера і режисера. Робота на кіностудії стала для Олексія Федорченка своєрідним мостом між економічним минулим і кінематографічним майбутнім. У 1995 р. він вступив на сценарний факультет Вдіку, який закінчив у 2000 р.

Фільм-дебют

У 2004 р. Федорченко дебютував в якості режисера псевдодокументальной картини «Перші на Місяці». В ній художнє кіно представлене як документальне. Фільм розповідає про ракету, яка в 1938 р. була запущена радянськими вченими на Місяць. Все було знято дуже переконливо: архівні чорно-білі кадри, коментарі та інтерв’ю серйозних людей, достовірно побудована ланцюг подій… Правда, екатерінбуржци в деяких епізодах дізнавалися пожежну академію, парк Маяковського, училище імені Шадра і навіть громадські лазні.

У 2005 р. на «Кінотаврі» фільм отримав приз Гільдії кінознавців і нагороду «За кращий дебют». У цьому ж році на Венеціанському кінофестивалі в конкурсній програмі «Горизонти» «Перші на Місяці» були удостоєні Гран-прі як найкраще документальне кіно. Іноземне журі не помітило «обману», що не дивно, адже багато натяки фільму не можна було зрозуміти тим, хто не мав радянського минулого. Олексій Володимирович Федорченко зазначає, що не хотів нікого вводити в оману: у картині важливі тема героїзму і атмосфера того часу, а не фантастичні припущення.

Після виходу «Перші на Місяці» псевдодокументалистика стала основою творчості режисера. Його наступні фільми «Шошо» 2006 р. і «Залізниця» 2008 р. теж можна віднести до документальним казок.

«Вівсянки»

У 2010 р. Олексій Федорченко представив глядачам ще одну міфічну кінокартину – «Вівсянки». Фільм розповідає про звичаї і вдачі вигаданого народу меря, який загубився в костромській глушині. Значну частину сюжету складають мерянские похорон і весілля, ставлення героїв до життя і смерті. Під час перегляду «Вівсянок» неможливо побачити межу між правдою і вигадкою.

У вересні 2010 р. картина була представлена на Венеціанському кінофестивалі і мала успіх. На прем’єрі навіть сам Тарантіно демонстративно аплодував стоячи. «Вівсянки» були номіновані на “Золотого лева”, удостоєні “Золотий Озеллы”, призу Міжнародної федерації кінопреси та приз екуменічного журі.

Картина мала більший успіх у міжнародному прокаті, ніж у Росії. До прикладу, у маленькій Франції було продано понад двадцяти п’яти копій «Вівсянок», в той час як в РФ – тридцять.

«Ангели революції»

Ще один гучний фільм режисера Олексія Федорченка був представлений глядачам в жовтні 2014 р. Це ретродрама, оповідає про непрості стосунки радянських людей, які приїхали в 1930-х рр. в тайгу, і корінних жителів, які не прийняли їх культуру. За основу сюжету сценаристи взяли події Казымского повстання 1933 р.

На Римському кінофестивалі, де відбулася прем’єра «Ангелів революції», Олексія Федорченка удостоїли спеціальної нагороди «Марк Аврелій майбутній». У червні 2015-го на «Кінотаврі» фільм отримав приз «За кращу режисуру» та нагороду «Слон» від гільдії кінознавців.

В даний час

У 2018 р. режисер представив свою нову кінокартину “Війна Анни”, що розповідає про дівчинку, яка змогла дивом вижити після розстрілу її сім’ї і сховалася в каміні української школи, де фашисти під час окупації створили комендатуру. Фільм отримав Гран-прі кінофестивалю “Гіркий fest”.

Примітно, що Олексій Федорченко живе і знімає свої фільми в Єкатеринбурзі і таким чином розвінчує міф про те, що не можна створити хороше кіно за межами столичних міст. За словами режисера, він не збирається покидати Урал, оскільки саме там знаходяться люди, на яких він може покластися і з гордістю назвати своїми друзями.