Короткий зміст Ворон-челобитчик Салтиков-Щедрін

Переживав старий ворон про рід гайворонням: годуватися ніде стало, люди десятками вбивають, хижі птахи непомірною даниною обклали.

Часто говорив він молодим птахам, щоб не крали. Але не могли вони без чужого шматка виживати, сплачуючи за нього життям. Змінилося все навколо з приходом людини. Ліси порідшали, затягнулися болота, висихає річка. Стало менше їжі і яструби втричі податі збільшили. Гине рід вороний.

Вирішив з цією правдою ворон полетіти до старших птахам: яструб, кречету і коршуну. Яструб наказав жити і вивертатися, і не кричати про правду на кожному кутку – і так всім все відомо.

Не послухав старий і полетів до кречету. Але той не прийняв, а велів передати, що порочна правда вороння, інакше б давно сама собою проявилася.

Полетів тоді ворон далеко до гірських вершин, до самого коршуну. Був він старий і важливий, і сидів на уступі скелі в оточенні різноманітних птахів, що служили при ньому чиновниками.

Став йому скаржитися ворон, як винищують їх хижаки і люди, як розоряють побори. А шуліка кивав, погоджуючись з усім. А потім зізнався: скільки живе, ніколи не може в обличчя Правді подивитися. Оскільки той, хто усвідомив правду в собі, то той і виконати її має. Тому й дивляться на неї спідлоба в надії, що вона пройде повз.

Та й у кожного своя правда, і тому чвари і свари колом. Але прийде час, коли розсіються «особисті правди», а з’явиться одна справжня і обов’язкова для всіх Правда. І тоді будуть жити в злагоді.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника