Багато людей ще зі школи знайомі з творчістю Івана Сергійовича Тургенєва. Але мало хто знає, що знаменитий літературний діяч 19 століття писав не тільки чудові романи, повісті і вірші в прозі, але і ліричні твори.

Вірш “В дорозі” написано двадцятип’ятирічним Іваном Сергійовичем. Однак після прочитання цього ліричного тексту складається враження, що автор – досвідчений чоловік середнього, може навіть похилого віку, що згадує про свою молодість.

Вірш починається з опису сумного краєвиду пізньої осені. Ліричний герой кудись прямує. За віконцем карети сиве з-за туману ранок. Ниви, поруч з якими проїжджає ліричний герой, вже покриті снігом. Похмура місцевість зовсім не радує око мандрівника. Монотонність поїздки, повторюваний стукіт копит коней, поскрипування коліс – все це наводить ліричного героя на роздуми про минуле. Філософські думки про минулу любові та розлуки з коханою жінкою наповнюють чоловіка. Він занурюється в самого себе, неохоче згадує вже забуті особи, боязкі погляди і пристрасні промови коханої, звук її тихого голосу.

Пригадуються і перша, і остання зустрічі з коханою жінкою. З дивною посмішкою мандрівник розмірковує про розлуку й самотність, задумливо вдивляючись у широке осіннє небо і слухаючи ремствування, тобто скрип коліс.

Іван Сергійович Тургенєв намагається донести до читача просту істину: яким би огидним і сумним не було б сьогодення, через деякий час всі події, що відбулися згадаються з посмішкою.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника