Служив автор ревізором, об’їжджав різні маєтки, зустрічався зі священиками, – всі вони були схожі один на одного, крім одного. Звали його Олексієм. Не просив він нічого для себе, і був дуже сумним, з погаслим поглядом. Коли автор захворів, батько Олексій приходив провідувати його, грали разом вони в «дурника». Тут і наважився запитати автор про печалі священика.

Розповів отець Олексій, що в нього було 8 дітей, і всі померли маленькими, тільки двоє виросли, і лише один з них дожив до середніх років, Яків. Розумним був і поступливим, багато читав, приносив радість батькам. В дитинстві розповідав, що бачив якогось зеленого чоловічка з ріжками, але батьки йому не повірили.

Вивчився Олесею, вирішив йти по шляху вченого з-за духовних сумнівів і великої відповідальності, батьки неохоче йому дозволили. Здав іспити в університет, почав викладати, але сильно змінився. Схуд, почорнів, озлобился. Кинув навчання і приїхав до батька додому. З’ясував отець Олексій, що почав бачити той диявола.

Вирішили молебень відслужити і поклоніння у Воронежі Митрофанию. Йшли туди 7 днів. Все було добре до причастя. А на причасті Яків здичавів, налякав батька, і вибіг геть. Потім розповів, що з’явився перед ним диявол прямо в церкві, і сказав виплюнути частку і розтерти об підлогу. Яків так і зробив. Від мук совісті, хоч диявол до нього і не приходив більше, помер Яків через кілька днів без покаяння.

Автор не знайшовся, як утішити батька Олексія, і читачі залишаються в невіданні, як правильно варто було б робити.