Героєм цієї розповіді є лейтенант на ім’я Єгор Дрьомов, який був всіляко покалічений на війні. Фронт вразив персонажа не тільки фізично, але і духовно. Дремову довелося згоряти в танку, в результаті чого отримав найстрашніші опіки, на його обличчя було страшно дивитися. З-за цієї обставини він потрапив у госпіталь, де пережив велику кількість операцій. Зовнішній вигляд персонажа змінився, проте особа раніше залишалося в жалюгідному стані. Але герой змирився з такою звісткою. «Жити можна» – тільки й відповів він. Зрозуміло, коли лікар приніс того дзеркало, підопічний, раз глянувши, більше не мав бажання звертатися до такого предмету. Він тільки і робив, що постійно чіпав своє обличчя, немов звикаючи до нового, не залишає належного враження, образу.

Лейтенант був людиною скромною, він не поширювався особливо про власні заслуги під час бойових дій, так як не бажав накладати на оточуючих його тягар.

Після всього, що сталося на війні, Дрьомов вважає, що батьки не захочуть приймати такого покаліченого сина назад, а майбутня невістка Катя і зовсім не гляне на нього, повністю відмовивши в одруженні.

Тим самим, повернувшись додому, герой вирішив представитися іншим ім’ям. Однак для близьких персонажа важливим виявилося те, що Єгор Дрьомов все-таки залишився в живих, незважаючи на тяготи і переломи в житті. Герой помічає, наскільки простота людини, його скромність є лише першим враженням. Духовний світ людини ж розкривається під час суворих дій, тяжких випробуваннях.

Що робить війна з людиною? Вона його калічить, ламає, змінює… Причому піддається зміні не тільки зовнішність, але і душа! І виявляється справжній характер людини, як показує автор, в нещадних умовах, суворих обставинах. Але російський характер дозволяє вижити! Головне ставати стійким, тренувати власну силу волі!

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника