У повісті «Ніч після випуску», написаної Володимиром Федоровичем Тендряковым, розповідається про те, як проводять час після випускного вечора радянські учні та вчителі.
Після випускного, колишніх однокласників:
- Гену Голікова – спортсмена із забезпеченої сім’ї,
- Юлю Студенцеву – відмінницю,
- Віру Жерих – яку вважають «своїм хлопцем»,
- Сократа Онучина – гітариста і веселуна,
- Ігоря Проухова – художника,
- Наташу Бистрову – красуню
об’єднує разом бажання дізнатися, що думають про кожній з них його друзі.
Гена першим чує про себе, що він – черствий, себелюбну, підла й боягузлива. Ці слова так ображають юнака, що він теж перестає соромитися говорити шпильки про інших. Віра, на його думку, порожня, невиразна і заздрісна, що приховує нікчемність за показною добротою. Юля готова відпускати нижче плінтуса хоч кого, Ігор – злий хлопчисько, з завищеною самооцінкою, а Сократ — «баранець нешкідливий». Найбільше дістається Наташі, яка була закохана в нього. Ображена дівчина накидається з кулаками на Гену і нахаби доводиться рятуватися втечею.
В цей час Сократ говорить, що Голікова можуть вбити. Це повідомлення спочатку не чіпає колишніх однокласників. Але почуття жалю бере верх, вони вирішують, що Гена не такий поганий, як вони думають. Наташа йде слідом за коханим.
А в цей час вчителі з’ясовують, хто гірше всіх викладає. Зоя Володимирівна – педагог з величезним стажем вважає, що учні невдячні до неї, на що Ольга Олегівна – завуч — відповідає, що та викладає свій предмет нецікаво. Решніков звинувачує завуча в тому, що вона заважає іншим педагогам займатися.
Інокентій Сергійович починає фантазувати про те, як краще навчати дітей.
Іван Гнатович – директор школи намагається всіх вчителів помирити словами про те, що в першу чергу необхідно думати про поліпшення процесу навчання.
У цей момент молоденька вчителька — Ніна Семенівна починає плакати. Вона ображена тим, що в промовах відомих педагогів прослизали нотки невдоволення учнями, яких вона тільки що випустила. Завуч намагається згладити конфлікт.
Інокентій Сергійович і Решніков після всього сказаного вирішують піти разом і відзначити велике подія. Адже в цей день тридцять років тому на Радянський Союз напали фашисти.
Твір доводить, що слухати оточуючих — не найкраще заняття. Це лише засмутить цікавого людини.
Можете використовувати цей текст для читацького щоденника
