Рано, недільним ранком до Івана прийшов тесть Наум і покликав його в ліс за дровами. Зять спав і дуже не хотів плентатись по морозу. Ваня полежав подумав, що дрова потрібні все одно і став одягатися. Наум був мужик досить ще молодий, спритний, діловий. Між ними зав’язалася розмова про місто, де недільний день можна спокійно відпочити, а не тягнутися не вість куди. На думку Наума зять б взагалі тоді обледащів. Зібравшись нарешті вийшли у двір.

День був чудовий морозний сонячний. Тесть випросив з такої нагоди дві підводи в бригадира, кожен сів у свою і поїхали. Не поспішаючи доїхали до гори, де неподалік синів ліс. На самій горі побачили майже поруч п’ять великих волков. Наум з переляку зупинив коня і заматюкався. У Івана кінь був молодий боягузливий почав задкувати, переступив через голоблю і як тільки його не тягнули віжками так він не міг переступити її.

Вовки відчувши страх людей і тварин повільним кроком рушили до них. Іван допоміг коня і скочив у сани. Наум був уже далеко. З диким криком «Грабюут!» він ішов усе далі і далі. Іван їхав за ним було смішно від того, що кричав тесть. З іншого боку разбирало цікавість які вони вовки, він їх уявляв зовсім по іншому, як великих вівчарок. Але коли вовки почали наздоганяти вже не було не смішно, не цікаво, а просто страшно. Будь-яку собаку можна зупинити, а це звір який ні перед чим не зупиниться, тільки смерть йому може завадити. Іван став кричати Науму, щоб той кинув сокиру, але тесть чи то злякався, чи то з шкідливості кинув сокиру Івану в той момент коли ватажок майже наздогнав коня. Було вже пізно. Зграя тварина загризла.

Злість охопила Івана він кинувся за Наумом з невгамовним бажанням провчити. Тесть злякався і поїхав без зятя.

Будинки Івана чекав міліціонер, який забрав його до себе в ділянку, що б той не наламав дров.

Неможливо точно сказати, що Наум злякався або злякався. Судити його за це не можна. Ніхто не знає як вчинив би на його місці.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника