Короткий зміст Шукшин Чудик

Розповідь Василя Шукшина «Чудик» був опублікований у журналі «Новий світ» в 1967 році.

Головний герой оповідання – сільський кіномеханік Василь Єгорович Князєв, тридцяти дев’яти років, на прізвисько Чудик. Прізвисько це дали йому за те, що він частенько потрапляв у різні прикрі ситуації.

Одного разу вирішив поїхати в гості до брата, який жив на Уралі. Не бачилися вони з братом ось вже дванадцять років. Він зібрав речі і поїхав у районний центр, звідки треба було ще їхати на поїзді, а потім – години півтори на літаку.

Взяв Чудик квиток на поїзд, і, щоб згаяти час, зайшов в магазин за подарунками племінникам. Купив цукерок з пряниками і шоколад. Відкрив валізу, щоб покласти подарунки, зирк – а на підлозі п’ятдесят рублів лежить. Випустив хтось, зрозумів Чудик. «Добре живете, громадяни! – оголосив. – А от у нас такими папірцями не кидаються!» Народ біля прилавка захвилювався: це не рубль і не трійка, цілком пристойна сума. Вирішили покласти на видне місце – раптом з’явиться господар.

Відійшов Чудик від магазину і раптом зрозумів – а гроші-то його. Йому в ощадкасі як раз і видали два папірці: двадцять п’ять і п’ятдесят рублів. Четвертну він тільки що розміняв на подарунки. А п’ятдесяти у нього немає. Це вона тепер лежить в магазині. Засмутився Чудик, а повернутися в магазин себе змусити не може. Ніхто ж не повірить, скажуть: вирішив привласнити.

Робити нічого, поїхав додому дружині здаватися. Та посварилася, влупила для порядку шумівкою, а потім вони зняли ще п’ятдесят з книжки, і він знову пустився у свою подорож.

У брата Дмитра було троє дітей і дружина Софія. Випили вони з братом, закусили, дитинство, батька з матір’ю стали згадувати. А Софія лютує, все робить їм зауваження. І чого розсілися, розговорилися, ніякого спокою немає. «Не подобаєшся ти їй, — пояснює Дмитро Чудику. – Занадто простий, їй би родича рангом вище, керівника якогось. Щоб при посаді перебував. Вона мене не любить. Не любить, а живе. Та хіба ж це життя?» Чудик заперечує, що багато чудових особистостей було з сільських жителів, але куди там. Хіба грубих і злих людей переробиш? А чому вони такими стали – піди, розберися.

Вранці, коли брат з дружиною пішли на роботу, Чудик запозичив у дітей брата фарби, пензлик і прикрасив коляску його молодшого сина. Квіточки, травичку, пташок на ній намалював. Хотів, щоб невістка пораділа. Потім прогулявся по містечку. Повернувся – невістка з братом лається. Погрожує викинути Чудика з дому, якщо він не поїде сам. Не сподобалося їй його творчість.

Забрався Чудик в сарай і став тужити. А ввечері брат приніс його валізу. І повернувся Чудик додому.

Чудик – простий російська людина, чесний, добрий, нехитра. Цей образ явно відсилає читача до иванушкам з російських казок, які складися така ситуація – стануть героями, а ні – так і живуть непомітно. Хіба що чудять іноді.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника