Розповідь Івана Шмельова «Російська пісня» вперше був опублікований в авторському збірнику «Літо Господнє. Свята» (Белград, 1933).
Оповідання ведеться від імені маленького хлопчика.
Герой з нетерпінням чекає настання весни, а потім й літа. Одним з вірних ознак їх приходу є, на його думку, відкриття великої скрині. Звідти вытаскивался цілий оберемок штанців і курточок з парусини, які хлопчик приміряв, крутячись і потіючи.
А іншим ознакою був прихід рудого маляра. Маляр «впущал весну». Він заміняв зимові рами на літні, ремонтуючи, що потребувало ремонту. Від нього пахло фарбами, що герою здавалося справжнім весняним запахом. Маляр працював, час від часу прикладаючись до своєї пляшечці і постійно наспівуючи.
Одного разу хлопчики, сам герой і його друг Васько, дочекавшись, коли маляр засне після обіду, притягли відро і кисть і пофарбували йому п’яти. Але маляру все було дарма – він міцно спав. І Васька, спочатку своїм пензлем намалювавши навколо сплячого великий «зачароване коло», потім нахилився і заспівав над самим його вухом стару дитячу пісеньку. «Червоний», як у ній співалося, все лежав на сонечку, «догори бороду тримав», тому вона й почервоніла.
Прокинувшись, маляр ніяково повернувся і забруднився фарбою. Хлопці кинулися врозтіч. Головний герой встиг утекти, а Васькові пощастило менше – маляр спіймав його і оттаскал за волосся. Але потім, згадавши, що в селі у нього такий же пацан підростає, зглянувся.
З тих пір він став кращим другом для хлопчиків. Він заспівав їм всі свої «пісеньки». Співав він про темну осінню ноченьку, і про «березыньку», і про зрубану сосонку, і про чисте поле, і про те, як гнали добра молодця в «чужу дальню сторонушку»…
У прикінцевих рядках розповіді автор пише, що з цього малозначиме, смішного епізоду з дитинства почалося для нього осягнення російської пісні, її широти і ніжності, а потім сили і краси російського слова – ніби самої російської душі. Воно, це пізнання, тривало всю його життя.
Можете використовувати цей текст для читацького щоденника
