У хлопчика Вані була бабуся. Але не як все вона дуже добра розумна весела турботлива кожного підтримає, дуже рассудительна. У неї привітна красива посмішка. Чоловіки в її віці говорили, що ця бабця все вміє. І один старець сказав хлопчикові: – твоя бабуся майстер на всі руки, вона ще, і малювати уміє – відповів хлопчик. У твоєї бабусі золоті руки вона і маляр, штукатур і в деревині розбирається, і яку фарбу краще взяти до неї за порадою зверталися всі люди. Одного разу хлопчик запитав у бабусі, про що вона розмовляла з паркетником дядьком Митею? Ти його так уважно слухала й говорила: «очі бояться, а руки все рівно роблять».

Дядя Митя дуже цікаво розповів одну історію. Він живописець, але працює не пензликами, а різними красивими дошками. Прикрашає меблі візерунками з дерева. Під його руками все горить він майстер своєї справи. Один професор академії попросив Дмитра зробити кришку зі столу. І на все про все дав два тижні. Митя з величезною швидкістю взявся за роботу. Його брала гордість, що йому довірили таку складну роботу.

Зробивши зовсім трохи, він не міг намилуватися своєю майстерністю. В його ілюзії робота вже завершена. І за тиждень він не доторкнувся ні до чого. Як тільки він зрозумів, що йому за тиждень потрібно здавати свою роботу, а в нього зроблений всього лише маленький шматок кришки відразу ж засмутився.

Професор, з академії зустрівши Мітю, запитав: чому він такий сумний. Міте нічого не залишилося, як зізнатися у всьому, на що професор відповів: роби кожен день стільки, скільки прикриє твоя долонька. І ти все встигнеш. Мітя все зробив, як йому сказали, і у нього все вийшло, він зробив, дуже прекрасну роботу і вклався в час, який йому дали. Професор був у захваті від роботи Міті.

Слід зробити висновок, що потрібно робити по не многу, але при цьому не витрачати час.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника