Ця розповідь починається з святкування салютом перемоги. Герої (моряк і доктор) згадують військові дії в Севастополі… Тут до них приходить жінка – медсестра, яка працює з цим лікарем.

Герої милуються салютом, а моряк відповідає на запитання доктора про те, чого він найбільше боявся на війні. Дивно, але моряк не боявся поранення, а втратити пачку від сигарет. Навіть коли він вже був серйозно поранений, стікаючи кров’ю, то думки його були про цій пачці. Звичайно, доктор здивувався, але моряк пояснив, що така манера у моряків і солдатів з’являється, коли вони тільки починають воювати.

Коли вони ще новобранці, то їм здається, що, якщо їх уб’ють в бою, але ніхто з близьких навіть не дізнається про це. От вони і пишуть свої адреси на речах, з якими не розлучаються. Важливий для моряка адресу було написано на тій самій пачці. Однак доктор по тому, як матрос почервонів, здогадався, що це був не адресу матінки, а коханої дівчини. Але матрос гірко усміхнувся і порівняв любов з бризом: то він дме з моря, то на море. Він хотів сказати, що непостійна жіноча любов. Загалом, та дівчина його не дочекалася.

Медсестра поспівчувала йому, розхвилювалася, поспішно пішла. Після повернулася просити таблетку від головного болю. Коли веселий лікар пішов, моряк ніяк не міг заснути. Він зрозумів, що медсестра теж була на фронті. Він згадав її ніжні і сильні руки, які врятували йому життя.

Вирішивши закурити, він знайшов у коридорі уривки тієї його пачки! І він зрозумів, що ця жінка врятувала його колись. І ще вона написала за цією адресою про нього, хоча це і було даремно.

В гостях у доктора такий сміливий моряк хотів запитати про цю медсестрі, але не зважився. І раптом, спускаючись сходами, він почув її голос за дверима – кинувся до неї.

За цією жінкою він відчув бриз – оживляючий. Вони пішли разом гуляти, розмовляли, а на їх щасливі обличчя оберталися помилуватися перехожі.

Розповідь вчить не розчаровуватися в людях з-за одного невдалого досвіду.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника