Короткий зміст Невідомий квітка Платонова

На глухому пустирі, де не росли навіть бур’яни, ріс невеликий квітка. Та були лише одні камені і суха глина. Тільки вітер обдував цей пустир, приносячи сюди насіння. У родючій землі з насіння виростали квіти і трави, а тут між каміння та глини гинули.

Одного разу потрапила між каменем насіннячко. З труднощами йому вдалося наситити росою і пропустити корінці і листочки.

Щоб вижити квітці доводилося наповнювати листя росинками і пилинками землі, що приносив вітер. Так він міг харчуватися. Щоб жити йому доводилося трудитися день і ніч. Важко доводилося, але квітка терпів і переміг страшний голод, втома. Лише перший сонячний промінь, що стосувався його листя, тішив його.

Квітка намагався рости, іноді пустир стояв зовсім без вітру, в ці дні доводилося шкребти камінь. Листя його не вистачало сили і харчування, тому вони не могли набрати зелений колір. Мученье, яке відчував квітка, позначалося у нього у вигляді червоний, синій і золотий жилок. Але цього не вдавалося побачити квітці, тому що він був сліпий.

Доживши до середини літа, розпустив квітка віночок, немов зірка мерехтить. Сяйво його було таким яскравим, що виднілося навіть у найтемніші ночі. Тепер вітер брав його аромат з собою.

Даша дівчинка з піонерського табору проходила неподалік. Вона дуже скучила за мамою і несла на пошту лист. До неї долинав аромат квітки. Дівчинка озирнулась навколо, але ніде його не бачила, навколо лише росла маленька травичка, і стелився пустир. Тоді Даша згадала казку, яку їй колись розповідала мама, і подумала, що квітка теж нудьгує по своїй мамі, тільки замість сліз він виділяє аромат. Вона пройшла прямо по пустирю і виявила біля каменів маленький квітка. Поговоривши з ним, дівчинка зрозуміла, як важко жити квітці.

На наступний день Даша привела всіх піонерів в гості до квітки. Після знайомства піонери виміряли весь пустир і розрахували, скільки тачок з добривом потрібно привести, щоб удобрити суху глину.

Коли літо скінчилося, піонери поїхали додому в надії, що на цій землі виростуть діти невідомого квітки.

На інше літо Даша знову приїхала в табір. Вона всю зиму думала про квітку. Коли ж дівчинка прийшла на місце, то побачила, що пустиря більше немає. Тепер тут був прекрасний запашний луг, над яким літали метелики. Лише одне засмутило Дашу, що нові квіти виявилися гірше попереднього. Вирушаючи назад, вона помітила між каменів новий квітка, тільки ще жвавіше і прекрасніше батька. Дарині здалось, що вона розуміє мовчазний голос квітки, звавший її своїми пахощами.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника