Одного разу в лісі старий дроворуб Андрон Кузьмич рубав дерева. Але, він був вже старий, важко давався йому кожен новий удар сокирою. Ледве-ледве чутно було, як Кузьмич валить ліс.

Так прикро стало старому, що допомогти їй нікому, і згадав він горе-злосчастье. В ту ж мить відгукнулося йому горе. Думав Андрон Кузьмич, що привиділося йому. В цей же час племінниця принесла працівникові обід. Подумав дід, що це він її голос чув.

Кузьмич дуже хотів, щоб Настя заміж за старого вдівця вийшла. Він був мельником. Тоді і Кузьмичу хліба вистачило б і працювати важко не було б необхідності. Але, Настуся чекала з армії свого нареченого, Івана Тарабанова. Посварилися старий Андрон і його племінниця з-за солдата.

Коли Настя пішла додому, здалося з дупла горе-злосчастье дідове. Розповів, що вже багато поколінь з його ріднею живе і горе їм приносить. А не хоче розлучатися з ними, тому що ці люди постійно горі згадують і скаржаться на свою долю.

Попросив Андрон горі піти від нього, щоб хоч трохи на світі щасливо пожити. Навчило воно мужика, як від нього позбутися: треба було продати що-небудь людині, а горе в додачу віддати. Захотілося горю у нового господаря пожити.

Зустрів дроворуб в лісі мисливця. Став пропонувати йому купити сокиру або збан з квасом, щоб горюшко своє на додачу віддати. Не захотів мисливець нічого купувати у старого лісоруба. Став Андрон свій товар пастуху продавати, але той теж відмовився.

На щастя діда йшов по лісі купець, якому знадобилася мотузка. Продав Андрон йому мотузочок і горе в додачу підсунув. Як тільки Кузьмич втік, до купця підійшли три розбійника. Зняли з нього всю одежу гарну, гроші забрали, а коні втекли. Залишився сидіти купець на пенька і горе згадувати. Здалося йому горе. Став просити купець горюшко, щоб воно від нього відстала. Навчило горе-злосчастье купця, як його іншому господареві передати. У купця ж тільки огниво залишилося.

В цей час в лісі генерал зі вартою розбійників шукали, щоб ті не завадили царя з зятем полювати. Випадково натрапили на купця. Його прийняли за розбійника і зв’язали. Самі ж вбиту дичину по деревах розвісили, щоб царські особи не промахнулися і полюванням задоволені залишилися. На пеньку посадили людини, який умів токувати як тетерів.

Підстрелив цар і його зять дичину і засмажити захотіли. Але, генерал забув кресало взяти. Тоді купець продав царю своє кресало і горе в додачу.

Став цар Дормидонт з горем жити. Тільки захоче він на полювання їхати – дощ починається; портрети зі стін падають; голоси ввижаються. Потім цар дізнався, що його казна порожня. Принц заморський виїхав в своє королівство, царівну батькові залишив. Без грошей вона йому не потрібна була. Так, ще й війну оголосили всі сусідні королівства.

Залишився цар зовсім один: дочка поїхала до тітки, генерал пішов до іншого короля, всі слуги і солдати розбіглися.

Ось тоді й здалося йому горе. Попили вони чаю і горілки випили. Захотілося горю до іншого господаря, який його прогодувати зможе. Горе навчило, і царя, як від нього позбутися.

У палаці залишився тільки один солдат, Іван Тарабанов. Продав цар йому золоту табакерку за п’ятак і горе в додачу. Взяв солдатів розписку з царя. Пішли справи у царя в гору.

Іван же горі заманив в табакерку. Захирело воно від тютюну, але все-одно надокучало. Солдат ж всі нещастя хоробро переносив горі нікому не передавав: людей жалів.

Повернувся зі служби Ваня і дізнався, що його наречену заміж хочуть видати за багатого купця.

Настя не захотіла виходити заміж за багатого, а оголосила Івана Тарабанова своїм нареченим. Андрон Кузьмич, який до цього часу розбагатів, не хотів видавати племінницю за солдата. Тоді Іван показав їм дорогоцінну табакерку. Його назвали злодієм і повезли в палац до царя.

Солдат повернув цареві його розписку і табакерку, а натомість зажадав свої п’ять копійок. У царя була копійка, у дроворуба – три, і у купця одна. Віддав їм усім солдатів горі в додачу назад.

Сам же повернувся до Насті і зажили вони щасливо.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника