В оповіданні Михайла Пришвіна “Лисичкін хліб”, є всього два героя: якийсь “Я” і Зиночка. Про “мене” в оповіданні майже нічого не говориться. Але є Зиночка – мила дівчинка, яка пізнає світ, отримує знання від “мене”, і не любить хліб, який є у неї вдома.

Як-то раз, “я”, прийшов з лісу, і в кишені у “мене” було багато ягід, про які “я” із задоволенням розповів Зиночке. Але ще, я забув шматочок хліба, у себе в кишені, його я взяв, щоб не залишитися голодним, але так і не з’їв його. Діставши його, Зиночка запитала – звідки у мене з лісу хліб, на що я відповів, що знайшов його в лісі, адже є заяча капуста, значить є і лисичкін хліб.

Зиночка, із задоволенням з’їла цей шматочок, адже він був Лисичкін, а не свій, як думала Зиночка. Адже, те що Зиночка, з’їла шматок, і їй сподобалося, говорить про проблематику сучасного суспільства, яке краще з’їсть багато безкоштовного, ніж трохи свого. Це означає, що люди ще до сучасного часу почали проявляти жадібність, і це можна назвати жахливим явищем, адже скоро люди можуть зовсім стати настільки жадібними, що їх вже не вдасться зупинити. Відчуття чогось безкоштовного – губить людей, вони незабаром можуть почати вбивати один одного, лише б отримати якусь вигоду. Саме, Михайло Пришвін, спробував нам це показати, але на жаль, сучасне суспільство вже досягло цієї верхівки айсберга, яка їх самих і погубить. Зиночка, звичайно теж, думала, що в інших краще свого, але насправді, це просто почуття жадібності виявило в ній любов до хліба.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника