Одного разу Царевич купав в море, свого коня разом з товаришами. Раптом він почув, як його кличе царівна, просить на неї поглянути. Кінь тим часом пливе далі, тільки фиркає так опирається. Царівна продовжує свої промови і каже, що вона – царська дочка, запитує, чи не хоче провести витязь Царівною ніч. Зрозумів тоді Царевич, що спокушає його дівиця, в мережі свої заманити його хоче.

Здалася з товщі води рука Царівни, витязь взяв, та й схопив за неї, почав витягати. Ось показалася з води голова морської Царівни, в косу її вплелася морська трава. А очі в неї сині, любов’ю горять, на шиї краплі води тремтять, наче перли. Царевич побачив таку красу дивовижну так схопив царівну міцно за косу і тягне на берег. Виривається, б’ється морська Царівна, плаче, але сильна рука витязя, ніяк їй не вибратися.

Пливе Царевич до берега, за собою красуню тягне, а як доплив, почав товаришів кликати, хвалитися, яку він здобич зловив. Зніяковіли друзі Царевича, він їх і питає, невже не бачили вони краси такий? Тільки обернувся Царевич тому, так і потьмянів погляд його торжествуючий, дивиться він, а на піску морському золотом лежить Царівна, та замість ніг хвіст зелений. Ось так диво! Хвіст морської Царівни покритий лускою, як у змії, вигинається, б’є. Очі Царівни вже не сяють синявою, смерть покрила їх блиск, бліді руки хапаються за пісок, Царівна шепоче щось витязю в докір. Залишив Царевич свою здобич на піску і поїхав геть, але він буде ще довго пам’ятати морську Царівну.

Розкусив Царевич спокусницю, вона перетворилася на чудовисько.

Урок твору в тому, що не можна піддаватися спокусі, іноді те, що красиво зовні може заподіяти біль і шкоду.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника