Блокадна книга складається з висловлювань жителів Ленінграда, які опинилися в блокаді. Наприклад, описується історія про те, як дівчина почала сходити з розуму від голоду і бурмотіти про те, що вона їла кашу цілими днями. Недозволена розкіш… Її сестра розповідає, як вони отоварювали чеки, а потім ділили 250 грам на двох, та ще й на два рази. Робили суп з цибулини, а потім роздобули клей. Сестра робила холодець з клею і хоча сама це їсти не могла, але молодша їла.

Інша дівчинка мріяла про заповнених прилавків булочної хлібом. Навіть не булочками, не свіжою випічкою. Тоді хліб продавщиця рубила, бо різати це було неможливо… Один вчений розповідає, як вони цей хліб в окропі розчиняли – от і їжа. А потім їли. З тарілки. Ложками. Ось що важливо: люди намагалися робити звичне, залишатися людьми.

А потім була історія про хлопчика. Його мати рятувалася і брала все, що могло унести дистрофічне тіло: срібні ложки, ще якісь дорогі предмети. І дитина. Однак на санках їхав не син, а ці самі ложки. Вони були непосильною ношею, бо навіть санчата не могли допомогти унести цей дорогоцінний вантаж. Потрібні були для того, щоб обміняти на їжу. А потім сил не залишилося, і довелося залишити сина.

Цих історій безліч і вони вражають своєю безвыходностью.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника