Короткий зміст Фотографія, на якій мене немає Астафєва

Посеред глухої зими в сибірському селі відбулася хвилююча новина: з міста приїжджає фотограф, щоб зробити знімок місцевих школярів. Віті і його другу Саші доведеться сісти ззаду, адже вони завжди вчилися погано. Від досади хлопці пішли кататись на санках з крутого обриву і повернулися додому промоклі і в снігу.

Вночі у Віті захворіли ноги. Бабуся взялася лікувати його від «рематизни»: натирав ноги спиртом, закутувала шаллю його покійної мами, носила в баню. Але все це не допомогло, і на ранок, коли прийшов Санька, хлопчик не зміг встати з печі. Бабуся лаяла Санька за те, що він умовив її онука кататися, і хлопчик прийняв серйозне рішення: раз його друг не може фотографуватися, то і він не піде. Таким чином Віті і Санька не виявилося на знімку.

Під час хвороби Вітя уважно вивчав вікна в хатах села. Кожне з них було унікальним, з вікна можна було судити про господиню і самій хаті. Наприклад, його бабуся вставляла між рам розетки горобини, вату, брусницю, все було просто, але гарно. У тітки Авдотьї навалено калини, моху, різнокольорових квітів, а головною прикрасою служить безнога лялька. У Левонтия, «лиходія з лиходіїв», вивчати нічого: між рам нічого не лежить, не всі стекла цілі.

Незабаром в гості зайшов учитель. Він приніс фотографію, на якій не було Віті. Хлопчик став розглядати знайомі обличчя, тут були всі, крім нього й Санька. Вчитель з вчителькою, чоловік з дружиною, злегка посміхалися. Вони були шанованими людьми в селі, і всі намагалися їм допомогти: хто глечик молока під дверима залишить, хто дрова відвантажить і піде. Завдяки вчителям у селі з’явилися підручники, фарби, жінки обзавелися голками і нитками. Сільські мужики зробили столи та лавки. Організували школу. Будинок, в якому вона жила, до розкуркулення належав прадіду Віті. До весни, коли всі обміняні на брухт зошити і олівці закінчилися, вчитель став водити учнів в ліс. Він багато знав, але часто і хлопці вчили його. Одного разу на горе їм попалася змія, і вчитель став на захист дітей, убивши її палицею. Тільки пізніше хлопці здогадалися, що він ніколи раніше не бачив змій.

Багато років автор зберігає стару фотографію, адже на ній зображені дорогі йому люди і його «родове гніздо». У творі дуже багато прикмет часу, діалектних і розмовних слів. Розповідь вчить справжню дружбу, щирої любові до рідного краю і показує, яким має бути справжній учитель.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника