Один з коротких оповідань Антона Павловича Чехова «Єгер» майже повністю складається з діалогу єгеря Єгора і скотницы Палажки. Автор вміло і в кілька штрихів описує ситуацію, в яку потрапили герої. Як з’ясовується, вони чоловік і дружина, що перебувають вже дванадцять років у шлюбі. Але разом не живуть з першого дня після вінчання. Виявляється, єгеря одружили на скотнице, коли той був п’яним.

Пелагея не відмовилася, хоча знала, в якому стані знаходився наречений. Для скотницы — це велике щастя стати дружиною чоловіка, який вище її за соціальним статусом. Однак сімейне життя зовсім не приносить радості ні дружині, ні чоловікові. Скотница сама заробляє на хліб, сумує на самоті, а за іншого вже і не вийдеш. Чоловік же не тільки не жаліє її, але і дорікає: раніше, мовляв, потрібно було думати, коли в церкві давала згоду.

Сам Єгор категорично відмовляється жити разом із законною дружиною. Йому противна і думка про близькість з нелюбою жінкою. Як каже єгер, навіть якщо і держава змусить його переїхати до дружини в будинок, так він або вчинить самогубство, або хату спалить. Що поробиш: він чоловік вольний, не звик до обмежень. Йому більше подобається полювати в розкішних панських угіддях та хвалитися своєю влучністю перед простими мужиками. Та й не любить Єгор Пелагею, він віддав своє серце Akuline. Але незважаючи на всі розбіжності і докори, чоловік дає скотнице трохи грошей в кінці історії. Може жалість торкнулася його суворого мужицького серця?