«Час завжди хороший» – це книга, написана Андрієм Жвалевским і Євгеном Пастернаком, видана видавництвом «Час» у 2009 році. Складається з 15 сторінок. Це твір застерігає нас від того, що чекає нас у найближчому майбутньому. Воно змушує замислитися над важливими проблемами, вчить співпереживати. Основні проблеми в даному творі: пусте проведення часу дітей за комп’ютерами, не читання книг, не стан в партії (1980), нерозвинуте мислення (2018), відсутність фантазії (2018).
Головному герою – дівчинці – доводиться боротися з громадським гнітом в піонерські часи, але крім цього, їй пощастило провести дні без інтернету і мобільного, які не дають нам вживу спілкуватися з друзями. Вона також змогла знайти свою першу любов, зрозуміти, як же живеться в 80-е роки.
Хлопчикові, який потрапив 20-го століття в 21, доводиться складніше. А все тому, що він бачить, як інші діти розучилися спілкуватися на власні очі, правильно викладати свої думки. Вони перестали розвиватися, читати. Це покоління звикло замість спілкування в кафе або в парку сидіти в соціальних мережах. Вони не висловлюють свої власні почуття, так як використовують смайлики. Ці діти навіть не можуть логічно будувати речення, їм ліньки писати ручками, адже у них є дуже зручні клавіатури на телефонах.
Виникає дилема: з’являється нерозуміння. Яким чином мешканці вісімдесятих років могли обходитися без допомоги комп’ютерних пристроїв, а також інших інформаційних технологій? Замість цього люди стояли в чергу, щоб додзвонитися до загального телефону своїм близьким, дві години витрачали на проведення часу у величезній черзі за продуктами. Так, умови були не сприятливі, однак зараз телефони та гаджети нерозлучні з кожною людиною.
Ті ж, хто жив тоді (у двадцятому столітті) не здатні уявити, як це: не перебувати в партії, знайти інформацію в інтернеті, не заглядаючи в підручники. Занадто велика різниця між поколіннями, однак і ті, і ті зуміли прожити в умовах сьогодення. Тільки от трохи страждає нове покоління, залежить від інформаційних технологій.
Скрізь є своя золота сторона медалі: на сей день не потрібно об’їжджати всю місцевість, щоб знайти необхідний магазин. Зараз все спрощує інтернет, що дозволяє швидко знайти інформацію.
У радянський час про таке і уявити складно було. У цей період кожен був долучений до праці, багато читали книги, не витрачали час даремно, «залипаючи» в інтернеті.
Порівнюючи ті роки і нинішні, можна сказати, що у багатьох дітей «нашого покоління» геть відсутня фантазія, на відміну від тих хлопців, що жили в радянські часи. Все чому? Ті читали, розвивалися. Наше ж покоління деградує, стоїть на місці. І про це попереджає до своєї книги Пастернак з Жвалевским.
Тому в кожному часі є позитивне і негативне.
Головному герою (Віті) доводиться нагадати цього «втраченого» покоління (хлопцям, які жили в 2018 році), що комп’ютери і мобільники – це те, що деградує їх, полегшуючи їм життя, але руйнуючи зсередини. Адже потрібно розуміти, що вести бесіду, дивлячись один одному в очі куди приємніше, ніж дивитися на рядки в моніторі. І читати книжки, поповнюють наш словниковий запас і роблячи розумніші, теж цікавіше, ніж переглядати свою сторінку в соціальних мережах по 20 разів за день!
Можете використовувати цей текст для читацького щоденника
