У 1933р в селі, де проживала дитина на ім’я Вітя, настав голод. Зникли голуби, замовкли пси і веселі вигуки дітлахів. Їжу кожен шукав собі сам, хто як умів. Мисливці йшли в тайгу, щоб там знайти тварину, але й там їх вже не було, вони пішли глибше в ліс. Видобуток приносили лише самі сміливі і хоробрі мисливці і обробляли тварина на все село. Жителі пішли в місто, щоб здати свої непотрібні речі і золото.

У Вітіної сім’ї головна була бабуся, кмітлива у господарській справі і заповзятлива у справах. Своїх же – Вітю, дідулю і синочка Колычу – молодшого – вона прозвала «мужиками». Дуже скоро у них з’явився ще один «мужичок», Олексій – двоюрідний братик Вітюші. Мама Альоші, тітка Серпня, пішла працювати на сплавний ділянку, де їй запевнили хороший заробіток. Але дуже швидко стало зрозуміло, що цього не вистачить, щоб забезпечити свою сім’ю потрібне їжею. І незабаром, будинки крім швейної машинки нічого не залишилося. Настав голод.

Довгий час нічого не могло допомогти, щоб хоч якось виборсатися із ситуації, все йшло до того, щоб померти від голоду. І у відчаї від безвиході, бабуся вирішила відігратися на бідному щеня, викинувши його на лютий мороз.

І він, той самий щеня по кличці Кулька, зміг принести родині успіх. У цей же день з хорошими доходами і частуваннями повернувся Кольча – молодший, і бабуся змогла розтягнути це до весняної пори.

Не стало так само і швейної машинки, вона була віддана за мішок картоплі, для того, щоб можна було її посіяти на наступний рік.

Кольча – молодший одружився вдруге. А корівка успішно отелилася. Олексія забрала мама. Вона змогла знайти успішну роботу, і від її доходів так само перепадало і «мужикам».

Кулька ж, не дивлячись на його прокази, бабуся не чіпала. Він став її талісманом.

Не потрібно ніколи зневірятися рано чи пізно наступить і світла смуга життя.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника