Навіть дванадцять дверей і запорів не врятують, коли на допомогу приходять ті, хто життя за тебе готовий віддати, вчить казка «Звірине молоко». У Івана-королевича була красуня дружина. І поки князь займався полюванням, до княжни в людській подобі став приходити Змій Змеевич. Боявся Змій Івана, хотів його зі світу зжити, але нічого не виходило, поки у справу княжна не вступила. Вона прикинулася хворой і попросила чоловіка принести для неї молока вовчиці, потім ведмедиці і левиці.
Звірі, побачивши полювання князя, падали йому в ноги, молока давали та ще й дитинчат в додачу…
Текст казки
Жив-був цар, у нього були син та дочка. У сусідній державі трапилася біда чимала — вимер весь народ; просить Іван-царевич батька:
— Батюшка! Благослови мене в той держава на життя їхати.
Батько не згоден.
— Коли так, я і сам піду!
Пішов Іван-царевич, а сестра не захотіла від нього відстати і сама пішла. Йшли вони трохи часу. Стоїть у чистому полі хатинка на курячих ніжках і повертає; Іван-царевич сказав:
— Хатинко, хатинко! Стань по-старому, як мати поставила.
Хатинка зупинилася, вони зійшли в неї, а там лежить баба-яга: в одному кутку ноги, в іншому голова, губи на одвірку, ніс в стелю уткнула.
— Здрастуй, Іван-царевич! Що, справи пытаешь аль від справи лытаешь?
— Де справи питаю, а де від справи лытаю; в такому-то царстві народ вимер, йду туди на життя.
Вона йому каже:
— Сам би туди йшов, а сестру даремно взяв; вона тобі багато шкоди зробить.
Напоїла їх, нагодувала, і спати поклала.
На інший день брат з сестрою збираються в дорогу; баба-яга дає Івану-царевичу собаку та синій клубочок:
— Куди клубочок покотиться, туди і йди!
Клубок підкотився до іншої хатинці на курячих ніжках.
— Хатинко, хатинко! Стань по-старому, як мати поставила.
Хатинка зупинилася, царевич з царевною зійшли в неї, лежить баба-яга і питає:
— Що, Іван-царевич, від справи лытаешь алі справи пытаешь?
Він їй сказав, куди і навіщо йде.
— Сам би туди йшов, а сестру даремно взяв; вона тобі багато шкоди зробить.
Напоїла їх, нагодувала, і спати поклала. Ранок подарувала Івану-царевичу собаку і рушник:
— Буде в тебе на шляху велика річка — перейти не можна; ти візьми рушник та махни одним кінцем — негайно з’явиться міст; а коли перейдеш на ту сторону, махни іншим кінцем — і міст пропаде. Та дивись, махай украдкою, щоб сестра не бачила.
Пішов Іван-царевич з сестрою в шлях-дорогу: куди клубок котиться, туди і йдуть. Підійшли до широкої-широкій річці. Сестра каже:
— Братику! Сядемо тут відпочити.
Сіла і бачила, як царевич махнув рушником — негайно міст з’явився.
— Підемо, сестрице! Бог дав міст, щоб перейти нам на ту сторону.
Перейшли за річку, царевич крадькома махнув іншим кінцем рушники — міст пропав, як не бувало! Приходять вони в те саме царство, де народ вимер; нікого немає, скрізь порожньо! Пообжилися трошки; заманулося братові піти на полювання, і пішов він зі своїми собаками бродити по лісах, по болотах.
В цей час прилітає до річки Змій Горинич; вдарився об сиру землю і зробився таким молодцем та красенем, що ні вздумать, ні взгадать, тільки в казці сказати. Кличе до себе царівну:
— Ти, — каже, — мене змучила, тугою иссушила; я без тебе жити не можу!
Полюбився Змій Горинич царівну, кричить йому:
— Лети сюди через річку!
— Не можу перелетіти.
— А я що зроблю?
— У твого брата є рушник, візьми його, принеси до річки і махни одним кінцем.
— Він мені не дасть!
— Ну, обмани його, скажи, ніби вимити хочеш.
Приходить царівна до палацу; на ту пору й брат повернувся з полювання. Багато всякої дичини і приніс віддає сестрі, щоб завтра до обіду приготувала. Вона питає:
— Братику! Чи немає у вас чого вимити з чорного білизни?
— Піди, сестрице, в мою кімнату; там знайдеш, — сказав Іван-царевич і зовсім забув про рушник, що баба-яга подарувала, та не веліла царівну показувати. Царівна взяла рушник; на другий день брат на полювання, вона до річки, махнула одним кінцем рушники — і в ту ж хвилину міст з’явився. Змій перейшов по мосту. Стали вони цілуватися, милуватись; потім пішли в палац.
— Як би нам, — каже змій, — твого брата вапна?
— Придумай сам, а я не відаю, — відповідає царівна.
— Ось що: прикинься хворої і побажай вовчого молока; він піде молоко добувати — авось голову скрутить!
Вернувся брат, сестра лежить на ліжку, скаржиться на свою хворобу і каже:
— Братику! Уві сні я бачила, ніби від вовчого молока поздоровею; не можна десь дістати? А смерть моя приходить.
Іван-царевич пішов у ліс — годує волчиха волчонков, хотів її застрелити; вона каже йому людським голосом:
— Іван-царевич! Не стріляй, не губи мене, не роби моїх дітей сиротами; краще скажи: що тобі треба?
— Мені потрібно твого молока.
— Зволь, надої; ще дам на додачу вовченя; він тобі стане вірою-правдою служити.
Царевич надоїв молока, взяв вовченя, йде додому. Змій побачив, розповідає царівні:
— Твій брат іде, вовченя несе, скажи йому, що тобі ведмежого молока хочеться.
Сказав і повернувся віником. Царевич увійшов у кімнату; за ним слідом собаки вбігли, почули нечистий дух і давай розпитувати віник — тільки прути летять!
— Що це таке, братику! — закричала царівна. — Вгамуйте вашу охоту, а то завтра і підмести нічим буде!
Іван-царевич унял полювання і віддав їй вовче молоко.
Вранці питає брат сестру:
— Як тобі, сестрице?
— Трошки полегчило; якщо б ти, братику, приніс ще ведмежого молока — я б зовсім одужала.
Пішов царевич в ліс, бачить: медведиха дітей годує, прицілився, хотів її застрелити; заблагала вона людським голосом:
— Не стріляй мене, Іван-царевич, не роби моїх дітей сиротами; скажи: що тобі треба?
— Мені потрібно твого молока.
— Зволь, ще дам на додачу ведмедика.
Царевич надоїв молока, узяв ведмедика, йде назад. Змій побачив, каже царівні:
— Твій брат іде, ведмедика несе; побажай ще левового молока.
Вимовив і повернувся помелом; вона сунула його під грубку. Раптом прибігла полювання Івана-царевича, відчула дух нечистий, кинулася під грубку і давай торсати помело.
— Вгамуйте, братику, ваше полювання, а то завтра не буде чим печі замести.
Царевич гримнув на своїх собак; вони вляглися під стіл, а самі так і ричать.
На ранок знову царевич питає:
— Як тобі, сестрице?
— Ні, не допомагає, братику! А снилося мені нинішню ніч: якщо б ти добув молока від левиці — я вилікувалася.
Пішов царевич в густий-густий ліс, довго ходив — нарешті побачив: годує левиця малих львенков, хотів її застрелити; говорить вона людським голосом:
— Не стріляй мене, Іван-царевич, не роби моїх діточок сиротами; краще скажи: що тобі треба?
— Мені потрібно твого молока.
— Зволь, ще одного левеня на додачу дам.
Царевич надоїв молока, взяв левеня, йде додому. Змій Горинич побачив, каже царівні:
— Твій брат іде, левеня несе, — і став вигадувати, як би його заморити.
Думав-думав, нарешті вигадав послати його в тридесяте держава; в тому царстві є млинок за дванадцятьма залізними дверима, раз в рік відчиняються — і то на короткий час; не встигнеш озирнутися, як двері зачиняться.
— Хай-но спробує, дістане з тієї млини борошняного пилу!
Вимовив ці речі і повернувся рогачем; царівна кинула його під грубку. Іван-царевич увійшов до кімнати, привітався і віддав сестрі левине молоко; знову собаки відчули зміїний дух, кинулися під грубку і почали рогач гризти.
— Ах, братику, вгамуйте вашу охоту; ще розіб’ють що-небудь!
Іван-царевич закричав на собак; вони вляглися під столом, а самі все на рогач дивляться так злобно гарчать.
До ранку расхворалась царівна пущі колишнього, охає, стогне.
— Що з тобою, сестрице? — питає брат. — Алі ні від молока користі?
— Ніякої, братику! — і стала його посилати на млин.
Іван-царевич насушив сухарів, взяв з собою і собак і звірів своїх і пішов на млин. Довго чекала він, поки час настав, і розчинилися дванадцять залізних дверей; царевич пішов всередину, нашвидку намів борошняного пилу і тільки що встиг вийти, як раптом двері за ним закрилися, і залишилася полювання його на млині під замком. Іван-царевич заплакав:
— Видно, смерть моя близько!
Вернувся додому; змій побачив, що він один, без бажання йде.
— Ну, — каже, — тепер його не боюся!
Вискочив йому назустріч, роззявив пащу і крикнув:
— Довго я до тебе добирався, царевич! Вже й чекати набридло; а от таки добрався ж — зараз тебе з’їм!
— Почекай мене є, краще вели в лазню сходити так наперед вимитися.
Змій погодився і наказав йому самому і води наносити, і дров нарубати, і лазню витопити. Іван-царевич почав дрова рубати, воду тягати. Прилітає ворон кряче:
— Кар-кар, Іван-царевич! Рубай дрова, та не скоро; твоя охота четверо дверей прогризла.
Він нарубає, то в воду покидає. А час іде та й іде; нічого робити — треба лазню топити. Ворон знову кряче:
— Кар-кар, Іван-царевич! Драговини баню, та не скоро; твоя охота вісім дверей прогризла.
Истопил лазню, почав митися, а на думці одна тримає:
— Якщо б моя полювання та до часу прийшла!
От прибігає собака; він каже:
— Ну, двом смерть не страшна!
За тією собакою і всі прибігли.
Змій Горинич довго чекав Івана-царевича, не витерпів і сам пішов у лазню. Вискочила на нього вся полювання і розірвав на дрібні шматочки. Іван-царевич зібрав ті шматочки в одне місце, спалив їх вогнем, а попіл розвіяв по чистому полю. Йде зі своєю охотою в палац, хоче сестрі голову відрубати; вона впала перед ним на коліна, почала плакати, просити. Царевич не став її стратити, а вивів на дорогу, посадив у кам’яний стовп, біля поклав в’язку сіна та два чана поставив: один з водою, інший — порожній. І каже:
— Якщо ти цю воду вип’єш, це сіно з’їж так наплачешь повний чан сліз, тоді бог тебе простить, і я прощаю.
Залишив Іван-царевич сестру в кам’яному стовпі і пішов з своєю охотою за тридев’ять земель; йшов-йшов, приходить у великий, знатний місто; бачить — половина народу веселиться та пісні співає, а інша горючими сльозами заливається. Попросився ночувати до однієї старенької і питає:
— Скажи, бабуся, чому у вас половина народу веселиться, пісні співає, а інша ридма плаче?
Відповідає йому стара:
— О-ох, батечку! Оселився на нашому озері двенадцатиглавый змій, кожну ніч прилітає та людей поїдає; для того у нас чергу покладено — з якого кінця в який день на поталу давати. Ось ті, які відбули свою чергу, веселяться, а які — ні, ті річкою розливаються.
— А тепер за ким чергу?
— Та тепер випав жереб на царську дочку: тільки одна і є у батька, і ту віддавати доводиться. Цар оголосив, що якщо выищется хто так вб’є цього змія, так він завітає його половиною царства і віддасть за нього царівну заміж; та де нині богатирі? За наші гріхи всі перевелися!
Іван-царевич негайно зібрав своє полювання і пішов до озера, а там вже стоїть прекрасна царівна і гірко плаче.
— Не бійся, царівна, я твоя оборона!
Раптом озеро взволновалося-всколыхалося, з’явився двенадцатиглавый змій.
— А, Іван-царевич, руський богатир, навіщо ти сюди прийшов? Битися чи миритися хочеш?
— Навіщо миритися? Російський богатир не за тим ходить, — відповів царевич і напустив на змія всю свою полювання: двох собак, вовка, ведмедя і лева. Звірі вмить його на шматки розірвали. Іван-царевич вирізав мови з усіх дванадцяти зміїних голів, поклав собі в кишеню, полювання гуляти розпустив, а сам ліг на коліна царівну і міцно заснув. Рано-вранці приїхав водовоз з бочкою, дивиться — змій убитий, а царівна жива, і у неї на колінах спить добрий молодець. Водовоз підбіг, вихопив меч і зніс Івану-царевичу голову, а з царівни вымучил клятву, що вона визнає його своїм рятівником. Потім він зібрав зміїні голови і повіз їх до царя; а того й не знав, що голови без язиків були.
Ні багато, ні мало пройшло часу, вдається на те місце полювання Івана-царевича; царевич без голови лежить. Лев прикрив його травою, а сам біля сіл. Ворони налетіли з воронятами мертвечини подзьобати; лев зміг, зловив вороненка і хоче його надвоє розірвати. Старий ворон кричить:
— Не губи мого детенка; він тобі нічого не зробив! Коли потрібно, приказывай — все виконаю.
— Мені потрібно мертвої і живої води, — відповідає лев, — принеси, тоді і вороненка віддам.
Ворон летів, і сонце ще не сіло — як вернувся й приніс два бульбашки, мертвої і живої води. Лев розірвав вороненка, спрыснул мертвою водою — шматки срослися, спрыснул живою водою — вороненя ожив і полетів слідом за старим вороном. Тоді лев спрыснул мертвою і живою водою Івана-царевича, він встав і говорить:
— Як я довго спав!
— Вік би тобі спати, якби не я! — відповідав йому лев і розповів, як знайшов його вбитим і як ділків до життя.
Приходить Іван-царевич у місто; в місті всі веселяться, обнімаються, цілуються, пісні співають. Запитує він бабу:
— Скажи, бабуся, чому у вас таке веселощі?
— Так бач, який випадок вийшов: водовоз повоював змія і врятував царівну; цар видає тепер за нього свою дочку заміж.
— А можна мені подивитися на весілля?
— Коли вмієш на чому грати, так іди; там тепер всіх музикантів примают.
— На гуслях Я вмію грати.
— Іди! Царівна до смерті любить слухати, коли їй на кобзі грають.
Іван-царевич купив собі гуслі і пішов до палацу. Заграв — усі слухають, дивуються: звідки такий славетний музикант проявився? Царівна наливає чарку вина і підносить йому зі своїх рук; глянула і пригадала свого спасителя; сльози з очей так і посипалися.
— Про що плачеш?
— запитує її цар. Вона каже:
— Згадала про свого рятівника.
Тут Іван-царевич оголосив себе царя, і розповів усе, як було, а в доказ вийняв з кишені зміїні мови. Водовоза підхопили під руки, повели і розстріляли, а Іван-царевич одружився на прекрасну царівну. На радощах він згадав про свою сестру, поїхав до кам’яного стовпа — вона сіно з’їла, випила воду, сповнений чан сліз наплакала. Іван-царевич простив її і взяв до себе; стали всі разом жити-поживати, добра наживати, лиха переповнена.
