Не перевелися на Русі дурні люди, які вважають себе розумними, вчить казка «Злодійкуватий мужик». У бабусі було два сини, один помер. А поки другий їздив по справах, прийшов до неї солдат, розповів, що з того світла приїхав. Стала баба про сина питати, той відповідає, що бачив його. Бабця віддала солдатові полотна та грошей, щоб передав синові. Повернувся другий син. Розповіла йому мати історію. Той розсердився так сказав, що поїде шукати тих, хто ще дурніше матері. Приїхав до панського дому та давай поклони свині відбивати. Пані звеліла спитати, що та як…

Текст казки

Жила-була стара, у неї було два сини: один помер, а інший в дальню сторону поїхав. Три дні потому як поїхав син, приходить до неї солдатів і проситься:

– Бабуся, пусти ночувати.

– Іди, рідний! Та ти звідки?

– Я, бабуся, Никонець, з того світла виходець.

– Ах, золотий мій! У мене синочок помер; не чи ти бачив його?

– Як же, бачив; ми з ним в одній світлиці жили.

– Що ти!

– Він, бабо, на тому світі журавлів пасе.

– Ах, рідненький, чай, він з ними задовбався?

– Ще як задовбався! Адже журавлі, бабуся, все по шипшині бродять.

– Чай, він обносився?

– Ще як обносився, зовсім в лахмітті.

– Є у мене, рідний, сорок аршинів полотна та рубльов з десяток грошей; віднеси до синку.

– Зволь, бабуся!

Довго чи коротко, приїжджає син.

– Здрастуй, матінко!

– А мені без тебе приходив Никонець, виходець з того світу, про покійного синка розповідав; вони разом в одній світлиці жили; я услала з ним туди холстик так десять карбованців грошей.

– Коли так, – каже син, – прощай, матінко! Я поїду за вільним світом; коли знайду дураковатей тебе, буду тебе годувати і поїти, а не знайду – з двору спихну!

Повернувся і пішов у путь-дорогу.

Приходить в господску село, зупинився біля панського двору, а по двору ходить свиня з поросятами; ось мужик став на коліна і кланяється свині в землю. Побачила з вікна бариня і каже дівці:

– Піди спитай, чого мужик кланяється?

Запитує дівка:

– Мужичок, чого ти на колінах стоїш та свині поклони б’єш?

– Матінко! Доповіси барыньке, що свиня-то ваша строката, моїй дружині сестра, а у мене син завтра одружується, так на весілля прошу. Не відпустить свиню у свахи, а поросят в поїзд?

Бариня, як вислухала ці мови, і каже дівці:

– Який дурень! Просить свиню на весілля, та ще з поросятами. Ну що ж! Нехай з нього люди посміються. Наряди мерщій свиню у мою шубу та вели запрячъ у візок пару коней, нехай не пішки йде на весілля.

Запрягли віз, посадили в неї наряженну свиню з поросятами і віддали мужику; він сів і поїхав назад.

Ось вернувся додому пан, а був він у той час на полюванні. Бариня його зустрічає, сама зі сміху помирає:

– Ах, серденько! Не було тебе, не було з ким посміятися. Був тут мужичок, кланявся пашею свині: ваша свиня, каже, строката – моїй дружині сестра, просив її до свого сина в свахи, а поросят в поезжане.

– Я знаю, -каже пан, -ти її віддала.

– Відпустила, душенька! Надягла свою шубу і дала візок з пара коней.

– Та звідки мужик-то?

– Не знаю, голубчику!

– Це, виходить, не чоловік – дурень, а ти – дура!

Розсердився пан, що жінку обдурили, вибіг з хором, сів на виноходца і поскакав.

Чує мужик, що пан його наздоганяє, завів коней з повозкою в густий ліс, а сам зняв з голови капелюха, кинув на землю і сів біля.

– Ей ти, борода! -закричав пан. – Не бачив – не проїхав тут мужик на парі коней? Ще у нього свиня з поросятами у візку.

– Як не бачити! Він уже давно проїхав.

– В яку сторону? Як би мені його наздогнати!

– Наздогнати – не втомитися, та поверток багато; того й дивись, заплутаешься. Тобі, чай, дороги невідомі?

– Поїдь, братику, ти, злови мені цього мужика!

– Ні, пане, мені ніяк не можна! У мене під шляпою сокіл сидить.

– Нічого, я постерегу твого сокола.

– Дивись, ще випустиш! Птах дорога! Мене господар тоді зі світу зживе.

– А що вона коштує?

– Так рубльов триста буде.

– Ну коли втрачу, так заплачу.

– Ні, пане, хоч тепер ти сулишь, а що буде після – не відаю.

– Якою невіра! Ну ось тобі триста рубльов про всяк випадок.

Мужик взяв гроші, сів на інохідця і поскакав у ліс, а пан залишився пустий капелюх чатувати.

Довго чекав пан; вже й сонечко заходить, а мужика немає як немає! “Постій, подивлюся, чи є під шляпою сокіл? Коли є, так приїде; а коли ні, так і годі чекати!” Підняв капелюх, а сокола і не бувало! “Якою мерзотник! Адже, напевно, це був той самий чоловік, що бариню обдурив!” Плюнув з досади пан і поплентався до дружини; а мужик вже давно вдома.

– Ну, паніматко, – каже старій, – живи в мене, є на світі і тебе дурашливее. Ось ні за що на пре що дали трійку коней з повозкою, триста карбованців грошей та свиню з поросятами.