«Добра справа сама себе хвалить» – ця російська мудрість як не можна краще підходить казці «Заєць-хваста». Жив в одному лісі заєць. Настає зима, і стає зайцю холодно і голодно, постійно доводиться думати, чим би прогодуватися. Але при цьому заєць не проти був перед своїми родичами похвалитися, мовляв, у нього і зуби, і лапи, і вуса самі-самі. А раз так – він і бігає швидше за всіх, і боятися йому немає кого. Зайчикові розповіли все старої вороні, а та хвалько вилаяла. Як-то раз потрапила ворона в халепу – собакам зуби. А заєць побачив і кинувся на виручку. Собаки погнались за зайцем, так той вже був такий. З тих пір ворона називає сірого сміливцем.

Текст казки

Жив-був заєць в лісі: влітку йому було добре, а взимку погано — доводилося до селян на тік ходити, овес красти.

Приходить він до одного селянина на тік, а тут вже стадо зайців. Ось він і почав їм хвалитися:

— У мене не вуса, а усищи, не лапи лапищи, не зуби, а зубищи — я нікого не боюся.

Зайці і розповіли тітки вороні про цю хвасту. Тітка ворона пішла хвасту розшукувати і знайшла його під кокориной. Заєць злякався:

— Тітка ворона, я більше не буду хвалитися!

— А як ти хвалився?

— А у мене не вуса, а усищи, не лапи лапищи, не зуби, а зубищи.

Ось вона його трошки і попсувала:

— Більше не хвастай!

Раз сиділа ворона на паркані, собаки її підхопили і давай м’яти, а заєць це побачив.

«Як би вороні допомогти?»

Вискочив на гірочку та сіл. Собаки побачили зайця, кинули ворону — так за ним, а ворона знову на паркан. А заєць від собак пішов.

Трохи згодом ворона знову зустріла того зайця і каже йому:

— От ти молодець, не хваста, а сміливець!