Казка «З вікна богадільні» мудрого автора – Ганса Християна Андерсена, оповідає про гірку долю головної героїні, літньої самотньої жінки, життя якої так несподівано полетіла в прірву, на саме дно відчаю і горя. Багато років тому, коли героїня була ще юною, веселою дівчиною, і весь світ здавався зітканим із щастя і любові, був у неї наречений. Молоді люди збиралися одружитися, мріяли про те, як будуть жити в мирі і гармонії, але… несподівано цей чоловік помер. Така страшна біда зломила дівчину, і вона так і не змогла знайти на Землі свого пристановища…
Текст казки
Проти зеленого валу, огинає весь місто (Перш вал дійсно йшов навколо всього Копенгагена, тепер же його майже весь зрили; на місці колишнього валу розведені сади і бульвари. — Приміт. перекл. ), знаходиться велика червона будівля; у вікнах його видніються квіткові горщики з бальзаминами і мускусом. Обстановка в будинку сама непоказна, бідна, та й живуть тут бідні люди. Це жіноча богадільня Вартоу.
Дивись, ось до вікна підходить стара діва, обриває у бальзаміну засохлі листочки і дивиться на зелений вал, де граються діти. Про що вона думає? Прочитати її думки — перед вами розгорнеться ціла життєва драма.
Бідні малятка! Як вони граються! Які у них рожевенькі щічки, славні веселі оченята, хоч немає ні панчіх, ні черевиків! Вони танцюють по зеленому валу на тому самому місці, яке, за переказами, перш за все обваливалось, так що утворювалася яма. У цю яму заманили іграшками і квітами безневинне дитя і засипали її, поки дитя гралися. З тих пір вал перестав падати і покрився чудесним дерном. Дітлахи не знають про цьому переказі, а то вони, мабуть, почули б плач дитини під землею, і роса на траві здалася б їм горючими сльозами. Вони не знають і історії про короля Данії (Фредерік III. — Приміт. перекл. ), який, проїжджаючи по валу на увазі подступившего ворога, присягався не залишати столиці і «померти у своєму гнізді». Тоді на вал збіглися всі городяни — і чоловіки, і жінки — і почали лити окріп на голови ворогів, одягнених в біле і тому непомітно подкравшихся по снігу до самого валу.
Весело дітворі!
Резвись, дівчинка! Скоро прийде час… щасливий час, настане день конфірмації, і ти прийдеш сюди рука об руку з однолітками. На тобі біле плаття; не дешево обійшлося воно твоєї матері, хоч і перешито з старого! На плечах в тебе червона шаль, яка спускається мало не до підлоги, зате видно, яка вона велика… навіть занадто велика. Ти в захваті від свого вбрання, і сердечко твоє сповнене почуттям вдячності до Творця. А як добре тут, на валу!.. Роки йдуть за роками; чимало доводиться пережити і важких, похмурих днів, але молодість бере своє, і ось у тебе вже є наречений. Ти й сама не знаєш, як це сталося! Ви зустрічаєтеся, ходіть ранньою весною на вал і гуляєте тут, прислухаючись до святкового дзвону дзвонів. Ще немає жодної фіалки, але в Розенборгском саду одне дерево вже покрита зеленими бруньками; перед ним ви зупиняєтеся… Дерево щороку покривається свежею листям, на відміну від людського серця: його заволікають хмари куди більше і темніше тих, що покривають північне небо. Бідне дитя! Шлюбним ложем твого нареченого стає труну, і ти залишаєшся старою дівою!
