Народна казка «Як Лисиця вчилася літати», містить у своєму тексті якийсь потаємний сенс, який викривав два найпоширеніших вад людських – брехня і зазнайство. Як-то раз щось заманулося Лисиці почати хвалитися всім жителям лісу, що вона вміє літати, як її друг, Журавель і навіть краще. Здивувалися звірі, здивувався і Журавель, але все ж, він вирішив перевірити шахрайку: підняв її на своїх крилах високо в небеса, та й скинув вниз. Заборсалася хитрюга, заплакала, почала кликати на допомогу. Зловив він шахрайку біля самої землі, поставив на ноги, а вона, знову відчувши під ногами твердий ґрунт знову почала брехати, що літати вміє, але ще з посадкою на твердий ґрунт у неї проблеми…

Текст казки

Зустрівся з лисицею журавель:

— Що, лисиця, вмієш літати?

— Ні, не вмію.

— Сідай на мене, навчу.

Села лисиця на журавля. Забрав її журавель високо-високо.

— Що, лисиця, бачиш землю?

— Ледве бачу: з овчину земля здається!

Журавель її і струсив з себе.

Лисиця впала на м’яке місце, на сінну купу.

Журавель підлетів:

— Ну як, вмієш, лисиця, літати?

— Літати-то вмію — сідати важко!

— Сідай знов на мене, навчу.

Села лиса на журавля. Вище колишнього забрав він її і струсив з себе.

Впала лисиця на болото: на три сажні пішла в землю.

Так лисиця і не навчилася літати.