У казці «Веретено, ткацький човник і голка» братів Грімм розповідається про дівчину, яка рано стала круглою сиротою. Турботи про її виховання взяла на себе старенька хрещена мати, що жила в невеликій хаті на краю села. Виросла дівчинка слухняною і працьовитою. Коли їй виповнилося 15 років, хрещена також пішла з життя, благословивши вихованку і залишивши у спадок будиночок і приладдя для прядіння, ткання і шиття. Все, за що бралася сирота, в неї ладилося, виходило і собі на життя заробити й іншим допомогти.

Так сталося, що проїжджав через їх село молодий королевич, подыскивавший собі гідну наречену…

Текст казки

Дівчина-сирітка жила колись без батька, без матері; вони померли, коли вона була ще дитиною. В кінці села в хатинці жила одна-однісінька її хрещена, яка заробляла собі хліб насущний своїм умінням прясти, ткати і шити.

Старенька взяла до себе покинуте дитя, призвичаїла до роботи і виховала в благочесті.

Коли дівчині минуло п’ятнадцять років, старенька захворіла, покликала до себе свою похресницю і сказала: «Мила, відчуваю, що наближається кінець мій! Залишаю тобі будиночок, в якому ти і від вітру, і від негоди будеш завжди мати притулок; крім того, залишаю тобі веретено, ткацький човник і голку, ними ти завжди прогодуєшся».

Потім поклала їй руки на голову, благословила її і сказала: «Завжди май Бога в серці твоєму — і благо тобі буде».

З тим і закрила очі; і коли її стали ховати, хрещениця пішла за її труною з гіркими сльозами і віддала їй останню шану.

І ось зажила дівчина одна-однісінька в маленькій избушечке; працювала старанно: пряла, ткала й шила, і на всіх її справах, мабуть, покоїлося благословення доброї бабусі…

Здавалося, льон ніби не переводився в її коморі, а коли вона, бувало, закінчить ткати сукно або килим або сорочку зшиє, на все це зараз же знайдеться і покупець заплатить щедро, так що сирітка наша ні в чому не потребувала та ще й іншим чимось допомагати могла.

Сталося, що близько того часу син короля тієї землі роз’їжджав всюди, шукаючи собі наречену. Бідній він обрати не смів, а багату обрати не бажав.

От і сказав він собі: «Моєю жінкою буде та, яку можна буде назвати і самою бедною, і самою богатою».

І ось, приїхавши в те село, де жила сирітка, він запитав (як питав скрізь): «Хто тут, у селі, з дівчат біднішими всіх і хто багатший за всіх?»

Спочатку показали йому ту, яка була багатшою. «А бідніші-то всіх, — сказали йому, — та дівчина, що живе в маленькій хатинці на самому кінці села».

Багата в повному вбранні сиділа біля дверей свого будинку, і коли королевич до неї наблизився, вона встала, пішла назустріч і вклонилася йому.

Він на неї подивився, нічого їй не сказав і проїхав далі. Коли ж він під’їхав до будинку бідної сирітки, вона не стояла біля дверей, а сиділа у себе в кімнаті. Він стримав коня, заглянув у віконце і при яскравому сонячному світлі побачив, що дівчина сидить за самопрялкой і старанно пряде.

Вона підняла очі і, помітивши, що королевич заглядає до неї в хатинку, розчервонілась, як маків цвіт, опустила очі долу і продовжувала прясти.

Пряжа була на цей раз дуже рівна або інше що, не знаю, але тільки вона продовжувала прясти до тих пір, поки королевич не від’їхав від її віконця.

Тоді вона підійшла до вікна, відчинила його і сказала: «В кімнаті так жарко!» — і все дивилася йому вслід, поки миготіли вдалині білі пір’я на його капелюсі.

Потім вона сіла знову за свою роботу і продовжувала прясти. Тут їй припомнилось, як, бувало, бабуся, сидячи за роботою, тихенько про себе підспівувала:

Приведи, веретено,
Нареченого мені під вікно.

І що б ви думали? Веретено раптом у неї з руки вирвалося та двері — шмиг!

А коли вона в подиві схопилася з місця і подивилася услід веретену, то побачила, що воно веселехонько по полю скаче і блискучу золоту нитку за собою тягне…

А там і з очей у неї зникло.

Іншого веретена у дівчини не було, а тому і взяла вона ткацький човник, сіла за ткацький стан — і давай ткати.

А веретено тим часом скакало так скакав, і як раз в той час, коли вже намотана на ньому нитку до кінця підходила, веретено нагнало королевича. «Що я бачу? — вигукнув він. — Веретено ніби хоче мені показати дорогу?» — Він повернув коня і поїхав по золотої нитки назад.

А дівчина сиділа за своєю роботою і співала:

Челночок, ти мій моторний!
Тки дружку візерунковий килим!

І негайно вислизнув у неї челночок з рук і за двері — шмиг! І перед самим порогом дверей почав він ткати килим, та який килим! На тому килимі з боків троянди та лілії, а посередині, на золотому полі, простяглися зелені нитки рослин, і між ними зайці та кролики поскакивают, олені та козочки головки виставляють вперед, а вгорі у гілках сидять строкаті пташинки, зовсім як живі, тільки пісні не співають!

А челночок знай з боку на бік, так і снує, так і носиться, і килим під ним ніби сам росте!

Як вислизнув у дівчини челночок з рук, дівчина сіла за шиття; тримає голку в руках та підспівує:

Ми з голочкою удвох
Добре прикрасимо будинок!

І голка теж прошмигнула у неї з рук і давай гасати по кімнаті, як блискавка.

Можна було подумати, що за оздоблення взялися якісь невідомі парфуми: там стіл зеленою скатеркою накрили, а лавки зеленим сукном обтягнули, там стільці оксамитом прикрили і на вікна шовкові завіси навісили!

І ледь тільки голочка останній стібок зробила, як вже сирітка побачила у віконце білі пір’я на капелюсі королевича, якого веретено призвело по золотій нитці.

Він зійшов з коня, переступив через килим прямо в будинок і, ледве увійшов в кімнату, бачить, що дівчина стоїть у своєму бідному платтячко і немов троянда цвіте.

«Ти сама бідна і найбагатша з усіх! — сказав він їй. — Ходімо зі мною, і будь мені нареченою!»

Вона мовчки простягнула йому руку. А він її поцілував, посадив на свого коня і привіз в королівський замок, де весілля була отпразднована превеселая.

А її веретено, човник і голка покладені були в королівську казну на зберігання і зберігалися у великій пошані.