Про те, як попова дочка обвела навколо пальця самого царя, розповідає казка «Василина попівна».

Була у попа дочка Василіса, але називали її люди Василем, адже вона всім займалася не по-дівочому – і їздила верхи, і стріляла з рушниці, і одягалися в чоловічі шати, і була ласа на горілку. Як-то раз вона зустрілася на полюванні з царем, а тому захотілося дізнатися, чи правда, що цей молодий чоловік – дівиця. Три рази намагався горе-цар хитрістю розгадати цю загадку, але щоразу залишався в дурнях. На третій раз хитра Василина залишила йому записочку, обсмеяла його і була така.

Текст казки

У деякому царстві, у деякій державі жив-був Василь-поп. У нього була дочка Василина Василівна. Одягалася вона в чоловіче плаття, їздила верхи на коні, стріляла з рушниці і все робила зовсім не по-дівочому, так що дуже небагато знали, що вона — дівчина, а думали, що вона — чоловік, і звали її Василем Васильовичем; а більше тому, що Василина Василівна була охоча до горілки; а це, знашь, дівчатам зовсім не до лиця. Ось единова цар Оксамит (так звали царя тієї сторони) поїхав пополювати за дичинкой, і йому назустріч попалася Василина Василівна. Їхала вона верхи в чоловічому одязі теж за полюванням. Цар Оксамит, побачивши її, запитує у своїх слуг: «Хто це такий хлопець?» Один слуга йому і відповідає: «Це ж, цар, не чоловік, а дівчина; мені доведомо відомо, що це дочка попа Василя і що звуть її Василиною Василівною».

Лише цар Оксамит вернувся до двору, негайно написав до попа Василя грамотку, щоб він свого сина Василя Васильовича відпустив до нього в гості скуштувати царського столу. А між тим сам пішов до бабусі-задворенке-ягинишне і давай її випитувати, як би дізнатися, що Василь Васильович точно дівчина. Бабуся-задворенка-ягинишна і каже йому: «Ти по праву руку в своїй палаті повісь пяла1, а по леву руку рушниці; якщо вона точно Василина Василівна, то, коли зійде в палату, насамперед спохопиться за пяла, а якщо — Василь Васильович, то за зброя». Цар Оксамит послухався бабусю-задворенку-ягинишну і звелів своїм слугам поставити в палату пяла і розвісити рушниці.

Як тільки грамотка царська дійшла до отця Василя і він показав її своєї доньки, негайно Василина Василівна пішла на конюший двір, осідлала для себе сивого коня, коня сивого-сивогривого, і прямо бух до царя Оксамиту на двір. Цар Оксамит її зустрічає; вона чемному богу молиться, по-писаному хрест кладе, на всі чотири сторонушки уклін віддає, з царем Оксамитом ласкаво вітається і входить з ним в царські палати. Сіли разом за стіл і давай пити пиття п’яні і є яствы цукрові. Після обіду Василина Василівна стала з царем Оксамитом по палатах разгуливаться і як тільки побачила пяла, то і учала царя Оксамиту засуджувати: «Що то, — каже, — така в тебе, цар Оксамит, за гидота? У мого батюшки такого собі дівоче шелепетья і видом не бачити і навіть не чути, а у царя Оксамиту дівоче шелепетье в палатах висится!» Потім вона з царем Оксамитом по-чемному розпрощалась і поїхала додому. Цар не міг пізнати, що вона точно дівчина.

Отак дня через два, не більше, цар Оксамит знову посилає до попа Василя грамотку і просить його відпустити до нього свого сина Василя Васильовича. Негайно, як тільки Василина Василівна почула про це, пішла на конюший двір, осідлала для себе сивого коня, коня сивого-сивогривого, і пахнула2 прямо до царя Оксамиту на двір. Цар Оксамит її зустрічає. Вона із ним ласкаво вітається, чемному богу молиться, по-писаному хрест кладе, на всі чотири сторонушки уклін віддає. Цар Оксамит по наказу бабусі-задворенки-ягинишны велів до вечері зварити кашу і начинити її перлами; бач, бабуся сказала йому, що якщо вона точно Василина Василівна, то перли буде в жменьку класти, а якщо Василь Васильович, то під стіл кидати.

Ось підійшов час і вечеряти. Сів цар за стіл, а Василину Василівну посадив по праву руку, і стали вони пити пиття п’яні і є яствы цукрові. Після всього подали кашу, і як тільки Василина Василівна її хильнула і попалася їй перлина, вона швырк її під стіл разом з кашею і учала царя Оксамиту засуджувати. «Що це, — каже, — за погань така в каші накладена? У мого батюшки такого собі дівоче шелепетья і видом не бачити і навіть не чути, а у царя Оксамиту дівоче шелепетье у страву кладуть!» Потім вона з царем Оксамитом по-чемному розпрощалась і поїхала додому. Цар знову не міг пізнати, що вона точно дівчина; а адже це боляче йому хотілося.

Дня через два цар Оксамит по наказу бабусі-задворенки-ягинишны велів витопити баню; бач, бабуся сказала йому, що якщо вона точно Василина Василівна, то в баню разом з царем не піде. Истопили баню.

Знову цар Оксамит пише до попа Василя грамотку, щоб він свого сина Василя Васильовича в гості до нього відпустив. Як тільки Василина Василівна дізналася про це, негайно пішла на конюший двір, осідлала свого сивого коня, коня сивого-сивогривого, і прямо бухнула до царя Оксамиту на двір. Цар її зустрічає на парадному ганку. Вона із ним ласкаво вітається і входить по оксамитовому килимку в палати; взошед в оні, чемному богу помолилась, по-писаному перехрестилася, на всі чотири сторонушки низехонько вклонилася; села з царем Оксамитом за стіл і стала з ним пити пиття п’яні і є яствы цукрові.

Після обіду цар і каже: «чи Не на догоду, Василь Васильович, зі мною в баньку сходити?» — «Прошу, ваша царська величність, — відповідає Василина Василівна, — я давним-давно в бані не бував і боляче охочий паритися». Ось вони і пішли разом в баню. Поколесь цар Оксамит разоблакался в передбанке, вона в ту пору встигла скупатися, та й була така. Цар не міг і в лазні її захопити. Василина Василівна, вышед з лазні, писала між тим до царя цидулку і звеліла слугам віддати йому, коли він сам вийде з лазні. А в цій писульке було написано: «Ах ти ворона, ворона, цар Оксамит! Не вміла ти, ворона, сокола в саду соймать! А я ж не Василь Васильович, а Василина Василівна». Ось наш цар Оксамит і залишився на бобах: бач, яка Василина-то Василівна була мудра, так і лепообразная!

Посилання:

1 П’яльця.

2 Прискакала (Ред.).

Василина Попівна // Народні російські казки А. Н. Афанасьєва: В 3 т. — М: Наука, 1984-1985. — (Літ. пам’ятники).
Т. 2. — 1985. — С. 375-377.