Про те, як жив і чим прославився син новгородського Буслая, розповідає казка «Василь Буславович».

Буслай мирно жив-проживав у місті Новгород 90 років, залишивши після себе сина Василя. Хлопчик підріс, та як став битися з іншими дітьми, а потім і дорослим народом. Матінці набридло вислуховувати скарги на нього, і замкнула вона сина в непроглядній темниці. Прокинувся молодець, вибив стіну і вирушив народ бити. Мати осерчала і відправила його по морю куди очі дивляться. Пливли вони і дісталися до морської безодні. Вирішив Василь з дружиною побавитися, пострибати через неї, та тільки він один зачепив її і помер.

Текст казки

Жив-був Буслав дев’яносто років, живучі Буслав переставился. Залишається його кохана молода дружина Ванилфа Тимофіївна, залишається у неї молодий син Василь Буславич. І став цей син Василь Буславич з малими ребятками поигрывати: у кого відірве руку, у кого голову росколет. Віддала Ванилфа Тимофіївна свого сина улюбленого старого Угрумищу вчити — під листи писати; а вивчився Василь Буславич не листи писати, а вивчився соколом літати. Ось одного разу у старого Угрумища зробилися бенкет і бесіда; він не покликав на нього свого улюбленця Василья Буславича.

Прийшов сам Василь Буславич на бенкет на бесіду, з переднього кута гостей повыхватал, з лавки повыдергал, проводив на нові сіни чорним в’язом. Старша Угрумища розсердився на нього, на свого улюбленця, і сказав йому:

– Ти не секчи, молодий сектун! Тобі не випити з Обі води, не вибити з граду людей; вип’єш з Обі воду, виб’єш з граду людей — ось тобі п’ятсот рублів!

Прийшов наш Василь Буславич додому до своєї матері й каже:

– Ах, матінко ріднесенька! Я в молодих літах хвалився, з старшом Угрумищей посварився.

Мати взяла його п’яного напоїла і в темну темницю заклала.

Ось народ зібрався з ним воювати, а він у темниці спить та спить, нічого не знат. Жінка по воду ходила і йому у віконце закричала:

– Що, — каже, — Василь Буславич, спиш, нічого не знашь; я, — каже, — по воду ходила, скільки людей коромислом прибила!

Василь Буславич, почувши ці слова, вибив кам’яну стіну у темниці і пішов народ-силу бити. Старша Угрумища і возмолился йому:

– Гой ти, Василь Буславич! Іди, — каже, — своє серце ретивое, втамуй плеча богатирські: я тобі п’ятсот обіцяв, а тепер віддам всю тисячу!

Ось Василь Буславич змилувався і пішов до своєї матері:

– Ах, — каже, — матінко ріднесенька! Я сьогодні багато крові пролив, багато народу побив!

От мати на нього осерчала, зробила йому корабель, набрала людей і відправила по морю; сказала йому, щоб їхав він куди хоче і рукою услід махнула. Василь Буславич приплив на зелені луки. Тут лежить морська безодня — вокругом очі. Він навколо неї походжає, чобітком її попинывает, а вона йому і каже:

– Василь Буславич! Не штовхай мене, і сам тут будеш.

Ось після цього робітники його расшутились між собою і стали скакати через морську безодню. Всі перескочили, а він плигнув напоследке і зачепив її тільки пальцем правої ноги, та тут і помер.