Казка про царя Салтана Пушкіна у віршах розповідає про долю молодої дружини царя Салтана, і їх сина Гвідона, які із-за інтриг оточення виявляються в дали від рідного дому.

Цар Салтан з трьох сестер вибрав за дружину ту, що обіцяла йому народити богатиря. Дві інші сестриці затаїли образу. Царевич народився в момент відсутності батька. Салтану повідомили, що його дружина народила «невідоме звірятко», і бідну матір з немовлям помістили в бочку, яку кинули в море. Хвилі винесли нещасних на далекий острів, де підріс царевич врятував прекрасну Лебідь. В подяку та з допомогою чарівництва перетворила острів в чудове місце, а Гвідона призначила князем. З часом чутки про незвичайний острів і його правителів дійшли до Салтана…

Текст казки

Сторінок:
1 2 3 4

Три дівиці під вікном
Пряли пізно ввечері.

“Якби я була цариця,-
Каже одна дівчина,-
То на весь хрещений світ
Приготувала б я бенкет”.
– “Якби я була цариця,-
Говорить її сестриця,-
То на весь би світ одна
Наткала я полотна”.
– “Якби я була цариця,-
Третя мовила сестриця,-
Я б для батюшки-царя
Народила богатиря”.

Тільки встигла вимовити,
Двері тихо зарипіли,
І в світлицю входить цар,
Сторони тієї государ.
Під час розмови
Він стояв позадь забору;
Мова останньої по всьому
Полюбилася йому.
“Здрастуй, красна дівице,-
Каже він,- будь цариця
І роди богатиря
Мені до кінця вересня.
Ви ж, голубоньки-сестриці,
Вибирайтеся з світлиці.
Їдьте слідом за мною,
Слідом за мною і за сестрою:
Будь одна з вас ткаля,
А інша кухарка”.

У сінці вийшов цар-батько.
Всі пустилися в палац.
Цар збирався недовго:
У той же вечір повінчався.
Цар Салтан за бенкет чесній
Сів з царицею молодий;
А потім чесні гості
На ліжко слонової кістки
Поклали молодих
І залишили одних.
У кухні злиться кухарка,
Плаче біля верстата ткаля –
І заздрять ohne
Государевої дружині.
А молода цариця,
Справи вдалину не отлагая,
З першої ночі понесла.

У ті пори війна була.
Цар Салтан, з дружиною простяся,
На добра коня садяся,
Їй карав себе
Поберегти, його люблячи.

Між тим, як він далеко
Б’ється довго і жорстоко,
Настає термін родін;
Сина бог їм дав в аршин,
І цариця над дитиною,
Як орлиця над орленком;
Шле з листом вона гінця,
Щоб порадувати батька.
А ткаля з куховаркою,
З свахою бабою Бабарихой
Перевести її хочуть,
Перейняти гінця велять;
Самі посилають гінця іншого
Ось з чим від слова до слова:
“Народила цариця в ніч
Не те сина, не то дочка;
Не мишеня, не жабу,
А неведому тваринку”.

Як почув цар-батько,
Що доніс йому гонець,
У гніві він почав чудесить
І гінця хотів повісити;
Але, смягчившись на цей раз,
Дав гінцеві такий наказ:
“Чекати царьова возвращенья
Для законного рішення”.

Їде з грамотою гонець
І нарешті приїхав.
А ткаля з куховаркою
З свахою бабою Бабарихой
Обібрати його велять;
Доп’яна гінця поять
І в торбу його порожню
Сунуть грамоту іншу –
І привіз гонець хмільний
У той же день такий наказ:
“Цар велить своїм боярам,
Часу не витрачаючи дарма,
І царицю, і приплід
Таємно кинути в безодню вод”.
Робити нічого: бояри,
Потужив про государя
І цариці молодий,
У спальню до неї прийшли натовпом.
Оголосили царску волю –
Їй і синові злу долю,
Прочитали вголос указ
І царицю в той же час
В бочку з сином посадили,
Засмолили, покотили
І пустили в Окіяні –
Так велів-де цар Салтан.

В синьому небі зірки блищать,
У синьому морі хвилі хльостають;
Хмара по небу йде,
Бочка по морю пливе.
Немов гірка вдовиця,
Плаче, б’ється в ній цариця;
Та дитина росте там
Не по днях, а по годинах.
День.пройшов – цариця кричить…
А дитя хвилю квапить:
“Ти, моя хвиля, хвиля?
Ти гульлива і вільна;
Ти плещеш, куди захочеш,
Ти морські камені точишь,
Топишь берег ти землі,
Подымаешь кораблі –
Не губи ти нашу душу:
Виплесни ти нас на сушу!”
І послухала хвиля:
Тут же на берег вона
Бочку винесла легенько
І відринула тихенько.
Мати з немовлям врятована;
Землю відчуває вона.
Але з бочки хто їх вийме?
Бог невже їх залишить?
Син на ніжки піднявся,
В дно головкою уперся,
Понатужился трошки:
“Як би тут на двір віконце
Нам пройти?” – мовив він,
Вибив дно і вийшов геть.

Мати і син тепер на волі;
Бачать пагорб в широкому полі;
Море синє колом,
Дуб зелений над пагорбом.
Син подумав: добрий вечеря
Був би нам, однак, потрібен.
Ломить він у дуба сук
І в тугий згинає лук,
З хреста снурок шовковий
Натягнув на лук дубовий,
Тонку паличку зломив,
Стрілкою легкої завострил
І пішов на край долини
Біля моря шукати дичины.

До моря лише підходить він,
Ось і ніби чує стогін…
Видно, на море не тихо:
Дивиться – бачить справа хвацько:
Б’ється лебідь серед зыбей,
Шуліка носиться над нею;
Та бідолаха так і хлюпоче,
Воду кругом каламутить і б’є…
Той вже кігті розпустив,
Клювання кривавий накивав…
Але як раз стріла заспівала –
В шию шуліки зачепила –
Шуліка в море кров пролив.
Цибуля царевич опустив;
Дивиться: шуліка в морі тоне
І не пташиним криком стогне,

Лебідь близько пливе,
Злого шуліки клює,
Близьку загибель квапить,
Б’є крилом і в море топить –
І потім царевичу
Мовить російською мовою:
“Ти царевич, мій спаситель,
Мій могутній спаситель,
Не сумуй, що за мене
Їсти не будеш ти три дні,
Що стріла пропала в морі;
Це горе – все не горе.
Відплачу тобі добром,
Сослужу тобі потім:
Ти не лебідь адже визволив,
Дівчину в живих залишив;
Ти не шуліки вбив,
Чародія підстрелив.
Повік тебе я не забуду:
Ти знайдеш мене всюди,
А тепер ти воротись,
Не горюй і спати лягай”.
Сторінок:
1 2 3 4