Невелика казка про Молочку, вівсяної Каші і сірому котишке Мурке написана Дмитром Некрасовичем Маминим-Сибіряком. З неї хлопці дізнаються, чому гарячкує біле Молочко, на що сердиться пишна Кашка, про що мріє сірий котишка-плутишка Мурка.

Вранці куховарка ставила на плиту невелику каструлю з вівсяної пишною кашкою, а поруч з нею горщик зі свіжим молоком. І починався спір між ними, хто краще. Спочатку зовсім тихо, а потім голосніше і голосніше. Кашка шипить, бульбашки пускає…

Текст казки

Як хочете, а це було дивно! А найдивніше було те, що це повторювалося щодня. Так, як поставлять на плиту на кухні горщик з молоком і глиняний каструльку з вівсяною кашкою, так і почнеться. Спочатку стоять ніби й нічого, а потім і починається розмова:

– Я – Молочко.

– А я – вівсяна Кашка!

Спочатку розмова йде тихенько, пошепки, а потім Кашка і Молочко починають поступово гарячкувати.

– Я – Молочко!

– А я – вівсяна Кашка!

Кашку прикривали зверху глиняного кришкою, і вона бурчала у своїй каструлі, як старенька. А коли починала сердитися, то спливав нагорі міхур, лопався і говорив:

– А я все-таки вівсяна Кашка… пум!

Молочку це хвастощі здавалося жахливо образливим. Скажіть, будь ласка, яка дивина – якась вівсяна каша! Молочко починав гарячкувати, піднімалося піною і намагався вилізти зі свого горщика. Трохи куховарка недосмотрит, дивиться – Молочко і полилося на гарячу плиту.

– Ах, це вже мені Молочко! – скаржилася кожен раз куховарка. – Трохи недосмотришь – воно і втече.

– Що ж мені робити, якщо у мене такий запальний характер! – виправдовувалося Молочко. – Я й сама не рада, коли серджуся. А тут ще Кашка постійно хвалиться: “Я – Кашка, я – Кашка, я – Кашка…” Сидить у себе в каструльці і бурчить; ну, я розсерджуся.

Справа іноді доходила до того, що і Кашка тікала з каструльки, незважаючи на свою кришку, – так і поповзе на плиту, а сама все повторює:

– А я – Кашка! Кашка! Кашка… шшш!

Щоправда, це траплялося не часто, але все-таки траплялося, і куховарка в розпачі вкотре повторювала:

– Вже мені ця Кашка! І що їй не сидиться в каструльці, просто дивно!

Куховарка взагалі досить часто хвилювалася. Так і було досить різних причин для такого хвилювання. Наприклад, чого вартий один кіт Мурка! Зауважте, що це був дуже гарний кіт і куховарка його дуже любила. Кожен ранок починався з того, що Мурка ходив по п’ятах за куховаркою і нявчав таким жалібним голосом, що, здається, не витримало б кам’яне серце.

– Оце-то ненаситна утроба! – дивувалася куховарка, відганяючи кота. – Скільки вчора ти одній печінки з’їв?

– Так адже то було вчора! – дивувався в свою чергу Мурка. – А сьогодні я знову хочу їсти. Мяу-у!

– Ловив би мишей і їв, ледар.

– Так, добре це говорити, а спробувала б сама зловити хоч одну мишу, – виправдовувався Мурка. – Втім, здається, я досить намагаюся. Наприклад, минулого тижня хто зловив мишеняти? А від кого у мене по всьому носі подряпина? Ось яку було щура зловив, а вона сама мені в ніс вчепилася. Адже це тільки легко говорити: лови мишей!

Наївшись печінки, Мурка вмощувався десь біля грубки, де було тепліше, закривав очі і солодко дрімав.

– Бачиш, до чого наївся! – дивувалася куховарка. – І очі заплющив, лежнів. І все подавай йому м’яса!

– Адже я не монах, щоб не їсти м’яса, – виправдовувався Мурка, відкриваючи всього одне око. – Потім, я і рибки люблю поїсти. Навіть дуже приємно з’їсти рибку. Я до сих пір не можу сказати, що краще: печінка або риба. Із ввічливості я їм те і інше. Якби я був людиною, то неодмінно був би рибалкою або рознощиком, який нам носить печінку. Я годував би до відвалу всіх котів на світлі і сам би був завжди ситий.

Наївшись, Мурка любив зайнятися різними сторонніми предметами, для власної розваги. Чому, наприклад, не посидіти годинки два на вікні, де висіла клітка з шпаком? Дуже приємно подивитися, як стрибає дурна птиця.

– Я тебе знаю, старий шахрай! – кричить Шпак зверху. – Нема чого дивитися на мене.

– А якщо мені хочеться познайомитися з тобою?

– Знаю я, як ти знайомишся. Хто недавно з’їв справжнього, живого горобчика? У, противний!

– Анітрохи не противний, – і навіть навпаки. Мене всі люблять. Іди до мене, я казочку розкажу.

– Ах, плут. Нічого сказати, добрий казкар! Я бачив, як ти розповідав свої казочки смаженого курчати, якого стягнув в кухні. Гарний!

– Як знаєш, а я для твого ж задоволення кажу. Що стосується смаженого курчати, то я його дійсно з’їв; але ж він вже все одно нікуди не годився.

Між іншим, Мурка щоранку сідав у топившейся плити і терпляче слухав, як сваряться Молочко і Кашка. Він ніяк не міг зрозуміти, в чому тут справа, і тільки кліпав очима.

– Я – Молочко.

– Я – Кашка! Кашка-Кашка-кашшшш…

– Ні, не розумію! Рішуче нічого не розумію, – говорив Мурка. – З-за чого сердяться? Наприклад, якщо я буду повторювати: я – кіт, я – кіт, кіт, кіт. Хіба кому-небудь буде прикро? Ні, не розумію. Втім, мушу зізнатися, що я віддаю перевагу молочко, особливо коли воно не сердиться.

Як-то Молочко і Кашка особливо гаряче сварилися; сварилися до того, що наполовину вилились на плиту, причому піднявся жахливий чад. Прибігла кухарка і тільки сплеснула руками.

– Ну що я тепер буду робити? – скаржилася вона, відставляючи з плити Молочко і Кашку. – Не можна відвернутися.

Відставивши Молочко і Кашку, куховарка пішла на ринок за провізією. Мурка цим зараз же скористався. Він підсів до Молочку, подув на нього і промовив:

– Будь ласка, не сердьтесь, Молочко.

Молочко помітно почало заспокоюватися. Мурка обійшов його кругом, ще раз дмухнув, розправив вуса й промовив зовсім лагідно:

– Ось що, панове. Сваритися взагалі недобре. Так. Виберіть мене світовим суддею, і я зараз же розберу ваша справа.

Сидів у щілини чорний Тарган навіть поперхнувся від сміху: “Ось так мировий суддя. Ха-ха! Ах, старий шахрай, що тільки і придумає! “Але Молочко і Кашка були раді, що їх сварку нарешті розберуть. Вони самі навіть не вміли розповісти, в чому справа і з-за чого вони сперечалися.

– Добре, добре, я все розберу, – казав кіт Мурка. – Я вже не покривлю душею. Ну, почнемо з Молочка.

Він обійшов кілька разів горщик з Молочком, спробував його лапкою, подув на Молочко зверху і почав пити.

– Батюшки! Караул! – закричав Тарган. – Він усе молоко вылакает, а подумають на мене!

Коли повернулася з ринку кухарка і кинулася молока, горщик був порожній. Кіт Мурка спав у самої печі солодким сном як ні в чому не бувало.

– Ах ти, негідний! – лаяла його кухарка, хапаючи за вухо. – Хто випив молоко, сказывай?

Як не було боляче, але Мурка вдав, що нічого не розуміє і не вміє говорити. Коли його викинули за двері, він стріпнувся, облизав пом’яту шерсть, розправив хвіст і промовив:

– Якщо б я був куховаркою, так всі коти з ранку до ночі тільки й робили, що пили молоко. Втім, я не серджуся на свою куховарку, тому що вона цього не розуміє.