Повчальна казка про Козявочку, створена Д. Маминим-Сибіряком, розповідає дітям історію наївною героїні, яка вважала, що навколишній світ, належить тільки їй. Народилася в теплий весняний день, мошка миттєво закохалася в жовте сонце, блакитне небо, зелену траву.

Вирішила познайомитися комашка ближче з природою. Полетіла оглядати околиці. Села на яскравий квіточку, напилася смачного соку і стала засуджувати…

Текст казки

Як народилася Козявочка, ніхто не бачив.

Це був сонячний весняний день. Козявочка подивилася кругом і сказала:

– Добре!

Розправила Козявочка свої крильця, потерла тонкі ніжки одна про іншу, ще подивилася кругом і сказала:

– Як добре! Яке тепле сонечко, яке небо синє, яка травичка зелена, – добре, добре! І все моє!

Ще потерла Козявочка ніжками і полетіла. Літає, милується всім і радіє. А внизу травичка так і зеленіє, а у травичці сховався аленький квіточка.

– Козявочка, до мене! – крикнув квіточку.

Козявочка спустилася на землю, видерлася на квіточку і почала пити солодкий квітковий сік.

– Який ти добрий, квіточка! – каже Козявочка, витираючи рильце ніжками.

– Добрий-добрий, так от ходити не вмію, – поскаржився квіточку.

– І все-таки добре, – запевняла Козявочка. – І все моє.

Не встигла вона договорити, як з дзижчанням налетів волохатий Джміль – і прямо до квіточки:

– Жжж. Хто заліз у мій квіточку? Жжж. Хто п’є мій солодкий сік? Жжж. Ах ти, паскудне Комашка, забирайся геть! Жжж. Йди геть, поки я не вжалив тебе!

– Дозвольте, що ж це таке? – запищала Козявочка. – Все, все моє.

– Жжж. Ні, моє!

Козявочка ледь забрала ноги від сердитого Джмеля. Вона сіла на травичку, облизала ніжки, забруднені в квітковому соку, і розсердилася:

– Який грубіян цей Джміль! Навіть дивно! Ще вжалити хотів. Адже все моє – і сонечко, і травичка, і квіточки.

– Ні вже, вибачте – моє! – промовив волохатий Черв’ячок, карабкавшийся по стеблинці травички.

Козявочка збагнула, що Черв’ячок не вміє літати, і заговорила сміливіше:

– Вибачте мене, Черв’ячок, ви помиляєтеся. Я вам не заважаю повзати, а зі мною не сперечайтеся!

– Добре, добре. Ось тільки мою травичку не чіпайте. Я цього не люблю, зізнатися сказати. Мало вас тут літає. Ви народ легковажний, а я Черв’ячок серйозний. Кажучи відверто, мені все належить. Ось заползу на травичку і з’їм, заползу на будь квіточку і теж з’їм. До побачення!

В кілька годин Козявочка дізналася рішуче все, саме: що, крім сонечка, синього неба і зеленої травички, є ще сердиті джмелі, серйозні черв’ячки і різні колючки на квітах. Одним словом, вийшло велику прикрість. Козявочка навіть образилася. Помилуйте, вона була впевнена, що все належить їй і створено для неї, а тут інші те ж саме думають. Ні, щось не так. Не може цього бути.

Летить Козявочка далі і бачить – вода.

– Це моє! – весело запищала вона. – Моя вода. Ах, як весело! Тут і травичка і квіточки.

А назустріч Козявочке летять інші козявочки.

– Здрастуй, сестрице!

– Добридень, милі. А то вже мені стало нудно однієї літати. Що ви тут робите?

– А ми граємо, сестрице. Іди до нас. У нас весело. Ти нещодавно народилася?

– Тільки сьогодні. Мене трохи Джміль не вжалив, потім я бачила Черв’яка. Я думала, що все моє, а вони кажуть, що все їхнє.

Інші козявочки заспокоїли гостю і запросили грати разом. Над водою комашки грали стовпом: кружляють, летять, пищать. Наша Козявочка задихалася від радості і скоро зовсім забула про сердитого Джмеля і серйозного Черв’яка.

– Ах, як добре! – шепотіла вона в захваті. – Все моє: і сонечко, і травичка, і вода. Навіщо інші сердяться, рішуче не розумію. Усе моє, а я нікому не заважаю жити: літайте, жужжите, веселіться. Я дозволяю.

Пограла Козявочка, повеселилася і присіла відпочити на болотну осоку. Треба ж і відпочити, справді! Дивиться Козявочка, як веселяться інші козявочки; раптом, звідки ні візьмися, горобець – як шмыгнет повз, точно хтось кинув камінь.

– Ай, ой! – закричали козявочки і кинулися врозтіч.

Коли полетів горобець, не дорахувалися цілого десятка козявочек.

– Ах, розбійник! – бранились старі козявочки. – Цілий десяток з’їв.

Це було гірше Джмеля. Козявочка почала боятися і сховалася з іншими молодими козявочками ще далі в болотяну траву.

Але тут інша біда: двох козявочек з’їла рибка, а двох – жаба.

– Що ж це таке? – дивувалася Козявочка. – Це вже зовсім ні на що не схоже. Так жити не можна. У, які бридкі!

Добре, що козявочек було багато і убутку ніхто не помічав. Та ще прилетіли нові козявочки, які щойно народилися.

Вони летіли і пищали:

– Все наше. Все наше.

– Ні, не все наше, – крикнула їм наша Козявочка. – Є ще сердиті джмелі, серйозні черв’яки, бридкі горобці, рибки і жаби. Будьте обережні, сестриці!

Втім, настала ніч, і все козявочки поховалися в очереті, де було так тепло. Висипали зорі на небі, зійшов місяць, і все відбилося у воді.

Ах, як добре було!

– Мій місяць, мої зірки, – думала наша Козявочка, але нікому цього не сказала: як раз заберуть і це.

Так прожила Козявочка ціле літо.

Багато вона веселилася, а багато було і неприємного. Два рази мало-мало не проковтнув моторний стриж; потім непомітно підібралася жаба, – мало у козявочек усяких ворогів! Були і свої радості. Зустріла Козявочка іншу таку ж козявочку, з волохатими вусиками. Та й каже:

– Яка ти гарненька, Козявочка. Будемо жити разом.

І зажили разом, зовсім добре зажили. Всі разом: одна куди, туди й інша. І не помітили, як літо пролетіло. Почалися дощі, холодні ночі. Наша Козявочка завдала яєчок, сховала їх у густій траві і сказала:

– Ах, як я втомилася!

Ніхто не бачив, як Козявочка померла.

Та вона й не вмерла, а тільки заснула на зиму, щоб навесні прокинутися знову і знову жити.