Повчальна історія, схожа на байку, Д. Маміна-Сибіряка – «Казка про Комара Комаровича – довгий ніс і про волохатого Мішу – короткий хвіст» розвеселить хлопців веселим сюжетом.

Був спекотний день. Вирішив комарик прилягти відпочити під зелений лист, як його сон перервався нестямним криком родичів. Вони розповіли головному героєві, що на їх болото забрів клишоногий, завалившись під кущ, розчавив півтисячі комарів, а ще сотню вдихнув…

Текст казки

Це сталося опівдні, коли всі комарі сховалися від спеки в болото. Комар Комарович – довгий ніс задрімав під широкий лист і заснув. Спить і чує розпачливий крик:

– Ой, батюшки! ой, лишенько!

Комар Комарович вискочив з-під листа і теж закричав:

– Що сталося? Що ви кричите?

А комарі літають, дзижчать, пищать – нічого розібрати не можна.

– Ой, батюшки! Прийшов в наше болото ведмідь і завалився спати. Як ліг у траву, так зараз же задавив п’ятсот комарів; як дихнув – проковтнув цілу сотню. Ой, біда, братці! Ми ледве забрали від нього ноги, а то всіх би передушив.

Комар Комарович – довгий ніс одразу розсердився; розсердився і на ведмедя і на дурних комарів, які пищали без толку.

– Гей ви, перестаньте пищати! – крикнув він. – Ось я зараз піду і вижену ведмедя. Дуже просто! А ви кричите тільки марно.

Ще дужче розсердився Комар Комарович і полетів. Дійсно, в болоті лежав ведмідь. Заліз у саму густу траву, де комарі жили споконвіку, розвалився і носом сопе, тільки свист йде, точно хто на трубі грає. Ось безсовісна тварюка! Забрався в чужу місце, погубив марно стільки комариних душ та ще спить так солодко!

– Ей, дядьку, ти це куди забрався? – закричав Комар Комарович на весь ліс, та так голосно, що навіть самому зробилося страшно.

Волохатий Міша відкрив одне око – нікого не видно, відкрив інший очей – ледве розгледів, що літає комар над самим його носом.

– Що тобі потрібно, приятель? – заворчал Міша і теж почав сердитися.

Як же, тільки розташувався відпочити, а тут якийсь негідник пищить.

– Гей, йди подобру-здорові, дядьку!

Міша відкрив обидва очі, подивився на нахабу, хукнув носом і остаточно розсердився.

– Так що тобі треба, старий тварюка? – загарчав він.

– Йди геть з нашого місця, а то я жартувати не люблю. Разом з шубою тебе з’їм.

Ведмедю зробилося смішно. Перевалився він на інший бік, закрив морду лапою і зараз же захропів.

Полетів Комар Комарович назад до своїх комарам і сурмить на все болото:

– Спритно я налякав волохатого Ведмедика! В інший раз не прийде.

Подивувалися комарі і запитують:

– Ну, зараз-то ведмідь де?

– А не знаю, братці. Сильно злякався, коли я йому сказав, що з’їм, якщо не піде. Адже я жартувати не люблю, а так прямо і сказав: з’їм. Боюся, як би він не вмер зі страху, поки я літаю. Що ж, сам винен!

Запищали всі комарі, зажужжали і довго сперечалися, як їм бути з невігласом ведмедем. Ніколи ще в болоті не було такого страшного шуму.

Пищалі, пищали і вирішили – вигнати ведмедя з болота.

– Нехай іде до себе додому, в ліс, там і спить. А наше болото. Ще батьки і діди наші ось в цьому самому болоті жили.

Одна розсудлива старенька Комариха порадила було залишити ведмедя в спокої: нехай полежить, а коли виспиться – сам піде, але на неї всі так накинулися, що бідна ледь встигла сховатися.

– Ходім, братці! – кричав найбільше Комар Комарович. – Ми йому покажемо. Так!

Полетіли комарі за Комар Комаровичем. Летять і пищать, навіть самим страшно робиться. Прилетіли, дивляться, а ведмідь лежить і не ворушиться.

– Ну, я так і казав: помер бідолаха з переляку! – хвалився Комар Комарович. – Навіть трошки шкода, виття який здоровий ведмедище.

– Та він спить, братці, – пропищав маленький комаришка, підлетів до самого ведмежої носі і мало не втягнутий туди, як у кватирку.

– Ой, безстиднику! Ах, безсовісний! – запищали всі комарі разом і підняли страшний лемент. – П’ятсот комарів задавив, сто комарів проковтнув і сам спить, як ні в чому не бувало.

А волохатий Мишко спить собі так носом посвистує.

– Він прикидається, що спить! – крикнув Комар Комарович і полетів на ведмедя. – Ось я йому зараз покажу. Агов, дядьку, буде прикидатися!

Як налетить Комар Комарович, як уп’ється своїм довгим носом прямо в чорний ведмежий ніс, Міша так і схопився – хвать лапою по носі, а Комар Комаровича як не бувало.

– Що, дядьку, не сподобалося? – Комар пищить Комарович. – Йди, а то гірше буде. Я тепер не один Комар Комарович – довгий ніс, а прилетіли зі мною і дідусь, Комарище – довгий носище, і молодший брат, Комаришко – довгий носишко! Йди, дядько.

– А я не піду! – закричав ведмідь, сідаючи на задні лапи. – Я вас всіх передавлю.

– Ой, дядьку, марно хвастаешь.

Знову полетів Комар Комарович і вп’явся прямо ведмедеві в око. Заревів ведмідь від болю, схопив себе лапою по морді, і знову в лапі нічого, лише трохи очей собі не вирвав кігтем. А Комар Комарович в’ється над самим ведмежим вухом і пищить:

– Я тебе з’їм, дядько.

Розсердився остаточно Міша. Выворотил він разом з коренем цілу березу і почав бити нею комарів.

Так і ломить з усього плеча. Бив, бив, навіть втомився, а ні одного вбитого комара немає, – все в’ються над ним і пищать. Тоді вхопив Міша важкий камінь і жбурнув ним у комарів – знову толку немає.

– Що, взяв дядько? – пищав Комар Комарович. – А я тебе все-таки з’їм.

Довго чи коротко бився Міша з комарами, тільки галасу було багато. Далеко було чути ведмежий рев. А скільки дерев він вирвав, скільки каменів выворотил! Все йому хотілося зачепити першого Комар Комаровича, – адже ось тут, над самим вухом в’ється, а вистачить ведмідь лапою, і знову нічого, тільки всю морду собі до крові подряпав.

Знесилів нарешті Міша. Присів він на задні лапи, пирхнув і придумав нову штуку – давай качатися по траві, щоб перетиснути всі комариное царство. Катався, катався Міша, однак і з цього нічого не вийшло, а тільки ще більше втомився він. Тоді ведмідь сховав морду в мох. Вийшло того гірше – комарі вчепилися в ведмежий хвіст. Остаточно розлючений ведмідь.

– Стривайте, ось я вам задам! – ревів він так, що за п’ять верст було чути. – Я вам покажу штуку.

Відступили комарі і чекають, що буде. А Міша видерся на дерево, як акробат, засів на самий товстий сук і реве:

– Ну-ка, подступитесь тепер до мене. Всім носи пообломаю!

Засміялися комарі тонкими голосами і кинулися на ведмедя вже всім військом. Пищать, кружляють, лізуть. Відбивався, відбивався Міша, ненавмисно проковтнув штук сто комариного війська, закашлявся так як зірветься з сука, точно мішок. Однак піднявся, почухав забитий бік і каже:

– Ну що, взяли? Бачили, як я спритно з дерева стрибаю?

Ще тонше розсміялися комарі, а Комар Комарович так і сурмить:

– Я тебе з’їм. Я тебе з’їм. З’їм. З’їм!

Нужденний остаточно ведмідь, вибився з сил, а йти з болота соромно. Сидить він на задніх лапах і тільки очима кліпає.

Виручив його з біди жаба. Вискочила з-під купини, присіла на задні лапки і каже:

– Охота вам, Михайло Іванович, турбувати себе даремно! Не звертайте ви на цих паскудних комаришек уваги. Не варто.

– І то не варто, – зрадів ведмідь. – Я це так. Нехай-но вони до мене у барлогу прийдуть, та я. Я.

Як повернеться Міша, як побіжить з болота, а Комар Комарович – довгий ніс летить за ним, летить і кричить:

– Ой, братці, тримайте! Втече ведмідь. Тримайте!

Зібралися всі комарі, порадилися і вирішили: “Не варто! Нехай його йде – адже болото-то залишилося за нами!”