Про те, як солдат зумів перехитрити величезного змія, оповідає казка «Про дурного змія і розумного солдата». В одному селі змій зжер всіх її жителів. Туди приходить солдат, і вирішує впоратися з чудовиськом. Змій пропонує солдату помірятися силами. Чудовисько стискає камінь, і у нього лапи сиплеться пісок. Солдат ж стискає сир, і з нього тече вода. Тоді змій, побачивши, який у нього «сильний суперник, влаштовує інше змагання – хто голосніше свисне. Солдат зав’язує очі і вдаряє чудовиську обухом…

Текст казки

У деякому царстві, у деякій державі жив-був солдат. Він відвоював війну і пішов додому. Йде, трубочку покурює та пісні виспівує.

Йшов він, йшов і прийшов під вечір в якусь сільце. Підійшов до ближньої избенке і стукає у вікно:

— Гей, господарі, пустіть солдата переночувати!

Ніхто не відгукується.

Пішов солдат до іншої хати, постукав. І тут мовчать. Пішов солдат до третьої. Піднявся на ґанок, давай стукати в двері. І тут ні відповіді, ні привіту. Відкрив солдатів двері, увійшов у хату. Дивиться — нікого немає, все навкруги пилом та покрита павутиною.

«Що за диво? — думає солдатів. — Куди всі люди з цього села поділися?»

Став ходити по хат. Куди загляне — скрізь порожньо…

Увійшов нарешті в останню хатинку. Сидить там на печі старий, зітхає так плаче.

— Здрастуй, добрий чоловік! — каже солдат.

— Здрастуй, служивий. Як ти сюди потрапив? Видно, життя тобі набридла. На війні уцілів, а тут ні за що пропадеш.

— Це чому?

— А тому, що внадився до нас змій літати, пожирати людей. Всіх проковтнув, мене одного до ранку залишив. А завтра прилетить і мене з’їсть, та й тобі буде непереливки. Разом двох проковтне!

— А може, й подавиться? — каже солдат. — Дай-но я з тобою переночую так подивлюся завтра, якийсь такий змій до вас літає.

Лягли, переночували.

Вранці раптом піднялася сильна буря, затряслася хата — прилетів змій. Сунув голову в двері, побачив старого і солдата.

— Ага, — каже, — прибуток є! Залишив одного, а знайшов двох — буде чим поснідати!

— Ніби й справді з’їси? — питає солдат.

— Знімання та облизнусь!

— Брешеш, пригнітишся!

— Та ти хіба сильніший за мене?

— Ще б! Мабуть сам знаєш, що солдатська сила куди більше твоєї.

— А ну давай спробуємо, хто кого сильніше!

— Давай!

Підняв змій величезний камінь і каже:

— Дивись, солдатів: я цей камінь однією лапою раздавлю — тільки пісок посиплеться!

— Дави, подивлюся!

Змій узяв камінь в жменю і зціпив, та так міцно, що він дрібний пісок звернувся, іскри на всі боки посипалися.

— Экое диво! — каже солдат. — А ти спробуй так стисни камінь, щоб із нього вода потекла.

— Цього я не можу, — каже змій.

— А я можу! Зараз покажу.

Увійшов солдатів в хату — він ще з вечора вгледів на столі вузлик сиру, — виніс цей вузлик і ну тиснути! Сироватка так і потекла на землю.

— Що, бачив? У кого сили більше?

— Правда, солдатів, рука у тебе сильніше за мою… А ось спробуємо, хто з нас голосніше свисне!

— Ну, свисни!

Змій як свиснув — дерева захиталися, все листя з них обсипалися.

— Добре ти свистиш, а все не краще мого, — каже солдат. — Зав’яжи-ка наперед свої глазищи, а то як я свисну, вони у тебе з чола вискочать!

Змій послухався і зав’язав очі рогожею.

— А ну, свисни!

Солдат узяв дубину та як стукне змія по голові! Змій захитався, на все горло закричав:

— Повно, повно, солдатів, не свисти більше! І з одного разу очі мало не вилізли, а у вухах і зараз дзвенить.

— Ну, як знаєш, а я, мабуть, готовий і ще разок-другий свиснути.

— Ні, не треба! Не хочу більше сперечатися. Давай краще з тобою побратаемся: ти будь старшим братом, а я — меншим.

— Не до лиця мені з тобою брататися, ну та гаразд, хай буде по-твоєму!

— Ну, брате, — каже змій, — кинемо ми цього старого, будемо своїм господарством жити. Іди в степ, там пасеться стадо волів. Вибери самого жирного і тягни сюди!

Нічого робити, пішов солдат в степ.

Бачить — пасеться велике стадо волів. Солдат давай їх ловити та за хвости пов’язувати.

Змій чекав, чекав — не витримав і сам побіг.

— Що так довго? — питає.

— А ось стривай, — відповідає солдат, — зв’яжу штук п’ятдесят так за один раз і поволоку всіх додому, щоб на цілий місяць вистачило.

— Який ти! Хіба нам тут повік вековать? Вистачить і одного.

Вхопив змій самого жирного вола за хвіст, звалив на плечі і потягнув у село.

— Як же це так, — каже солдат, — я стільки волів пов’язав — невже їх кинути?

— Кинь, — відповідає змій. — На що вони нам!

Прийшли в хату, наклали два котла яловичини, а води немає.

— На тобі волячу шкуру, — каже змій солдату. — Ходи набери повну води і неси сюди — будемо обід варити.

Солдат узяв шкуру, потягнув до криниці. Ледве-ледве порожнюю тягне.

Прийшов до криниці і давай обкопувати його колом.

Змій чекав, чекав — не витримав, побіг сам:

— Що це ти, брате, робиш?

— Хочу колодязь навколо обкопати та в хату перетягнути, щоб не потрібно було кожен день ходити по воду.

— Який ти! Що починаєш! На це багато часу піде, а нам обід варити!

Опустив змій у колодязь волячу шкуру, набрав повну води, витягнув і поніс додому.

— А ти, брат, — говорить він солдатові, — іди в ліс, вибери сухий дуб і волоки в хату: пора вогонь розводити.

Пішов солдат в ліс, почав лико дерти так мотузку вити. Звив довгу-предовгу мотузку і почав дуби обплутувати.

Змій чекав, чекав — не витримав, сам побіг у ліс:

— Що так мешкаешь?

— Та от хочу зараз дубів двадцять зачепити веревкою так і тягнути, щоб надовго дров вистачило.

— Який ти, все по-своєму робиш! — говорить змій.

Вирвав з коренем товстий дуб і сам потяг до хати.

Солдат зробив вигляд, що міцно сердитий: курить свою трубочку, сам ні словечка не говорить.

Змій наварив яловичини, кличе солдата обідати.

А солдат сердито відповідає:

— Не хочу!

От змій з’їв один цілого вола, випив волячу шкуру води і став солдата випитувати:

— Скажи, брат, за що сердишся?

— А за те і серджуся, — відповідає солдат, — що я не зроблю, все не так, все не по-твоєму.

— Ну не сердься, помиримось!

— Якщо хочеш зі мною помиритися, вези мене в моє село.

— Зволь, брат, відвезу.

Сів солдатів змію на спину і полетів на нього.

Підлетів змій до села, спустився на землю. Побачили його дітлахи. Біжать, во все горло кричать:

— Солдат приїхав! Змія привіз!

Злякався змій та й питає:

— Що, що вони кричать? Ніяк я не розберу.

— А то й кричать, що зараз за тебе візьмуться!

«Ну, — думає змій, — коли в цих місцях малі хлопці такі, то дорослі і поготів спуску не дадуть!»

Скинув солдата — так бігти.

Утік і зник, як у воду канув. Перестав по селах літати так пожирати людей — так напугался!