Як сільський староста розповідав господареві про те, що сталося в його селі і володіннях, оповідає казка «Пан і староста».

Як-то раз прибув до панові староста з села і почав розповідати про те, які прикрості трапилися в його володіннях. Повідав він, що зламали складаний ножик, кінь барський здох, померла матушка, згоріла стайня, нова млин і комора, оброку з селян – пара грошів і копійка, Фомку одружили на бідняцькій нареченій. Назвав старійшина господаря свинею, його батька чорним псом, а сестер – дурними курми і качками.

Текст казки

Жив-був господар у місті; приїхав до нього з села староста.

— Це ти, Василь Петров? — питає пан.

— Я, батюшка-барин!

— Не привіз ти від матінки листи?

— Письмеца немає, тільки одна грамотка.

— Що ж у ній прописано?

— Та, бач, прогнівили господа бога, ваш складаний ножичок изломали.

— Як же ви його изломали?

— З вашого інохідця шкіру знімали; ножичок малий, я його і зламав.

— Та хіба мій кінь помер?

— Ні, здох.

— Як же він здох?

— Не він наперед здох, а ваша матінка, батюшка-барин!

— Ужли і матінка померла?

— Так як у Фомки стодолу горів, вона в ті пори сиділа в кам’яному будинку у верхньому поверху, а кватирка підлоги була: іскорка їй на ногу плигнула, бариня впала так ногу і свихнула.

— А ти, дурень, чого не підтримав?

— Батюшка-барин! Вона хлібом-сіллю вгодована. В дещо місце впаде, мене вб’є!

— Ти б таковской і був! Чому ж у Фомки стодолу загорівся?

— Не він наперед загорівся, а ваша нова стайня.

— Що від неї осталося?

— Три стовпа комірних та з вороного коня подуздочек.

— Як же вона загорелася?

— Та не вона, батюшка-барин, загорелася, а ваша нова млин.

— Як, і нова млин згоріла?

— Так, батюшка-барин, згоріла! Прогнівили ми господа бога.

— Що ж від нього залишилося?

— Вода та камінь залишилися: камінь начетверо розірвало, а всі уцілів; так в димному віконці кішка сиділа, так у неї очі лопнули, а сама як є жива!

— Як же нова млин загорелася?

— Не вона, батюшка-барин, наперед загорілася, а ваша комора.

— Як — і комора?

— Так, згоріла, батюшка-барин! Прогнівили ми господа бога…

— Ти старостою називаєшся, а зібрав з селян гроші?

— Зібрав, батюшка-барин, зібрав.

— З кого скільки?

— З Фомки гріш, з Еремки гріш, а з Варфоломейка одна копійка.

— А що ж з нього мало?

— Він вдовый, половина тягла платить…

— А зібрав з селян борошно?

— Зібрав, зібрав, батюшка-барин!

— Куди ж ти її подів?

— Вам так свиням п’ятдесят чвертей: чорному псу так твоєму рідному батькові сорок чвертей; качок та курей, сестрам твоїм дурам, двадцять чвертей.

— Що ти, дурень, лаєшся?

— Батюшка-барин, прислів’я така!

— Чи був ти на ринку?

— Був, батюшка-барин, був.

— Великий торг?

— Я з ним не мірявся.

— Сильний він?

— Я з ним не боровся.

— Почому там мука?

— По кулям та по мішках.

— Ти, кажуть, Фомку одружив?

— Женив, батюшка-барин, одружив.

— А багата наречена?

— Багата, батюшка-барин, вельми багата!

— Що багатство?

— Чепчик з клиньем так ковпак з рукавами, чугунна коробка, залізний замок.