Казка «Осляча шкура» Шарля Перро про долю юної принцеси, яка в малолітньому віці залишилася сиротою і була вихована бездітної королівської подружжям, що не мала власних дітей. Через деякий час королева тяжко захворіла і померла. Перед смертю вона попросила чоловіка одружитися лише на тій жінці, яка перевершить її красою і добротою.

Довго король горював, оплакуючи кохану дружину, поки міністри не вмовили правителя одружитися знову. Жодна із запропонованих кандидатур найкрасивіших жінок королівства не здавалася монарху гідною парою…

Текст казки

Жив та був успішний в справах, сильний, сміливий, добрий король зі своєю прекрасною дружиною королевою. Його піддані обожнювали його. Його сусіди і суперники схилялися перед ним. Його дружина була чарівна і ніжна, а їх любов була глибока і щира. У них була єдина дочка, краса якої дорівнювала чесноти. Король з королевою любили її більше життя.

Розкіш і достаток панували в палаці всюди, радники короля були мудрі, слуги — працьовиті і вірні, стайні були сповнені самими породистими кіньми, підвали — незліченними запасами їжі і пиття.

Але найдивовижніше полягало в тому, що на самому видному місці, в конюшні, стояв звичайний сірий довговухий осел, якого обслуговували тисячі розторопних слуг. Це була не просто примха короля. Справа полягала в тому, що замість нечистот, якими мала б бути засіяна осляча підстилка, щоранку вона була усипана золотими монетами, які слуги щодня збирали. Так чудово йшла життя в цьому щасливому королівстві.

І ось одного разу королева захворіла. З’їхалися з усього світу митецькі лікарі не могли вилікувати її. Вона відчувала, що наближається її смертна година. Покликавши короля, вона сказала:

—Я хочу, щоб ви виконали моє останнє бажання. Коли після моєї смерті ви одружуєтеся…

—Ніколи! — відчайдушно перебив її впавши в горі король.

Але королева, м’яко зупинивши його жестом руки, продовжувала твердим голосом:

—Ви повинні одружитися знову. Ваші міністри праві, ви зобов’язані мати спадкоємця і повинні обіцяти мені, що дасте згоду на шлюб тільки в тому випадку, якщо ваша обраниця буде красивіше і стрункішою мене. Обіцяйте мені це, і я помру спокійно.

Король урочисто пообіцяв їй це, і королева померла з блаженною упевненістю, що немає на світі іншої такої ж красивою, як вона.

Після її смерті міністри одразу ж почали вимагати, щоб король одружився знову. Король не хотів і чути про це, горюючи цілими днями про померлу дружину. Але міністри не відставали від нього, і він, повідавши їм останню прохання королеви, сказав, що одружиться, якщо знайдеться така ж красива, як вона.

Міністри стали підшукувати йому дружину. Вони відвідали всі родини, де були дочки на виданні, але жодна з них за красою не могла зрівнятися з королевою.

Одного разу, сидячи у палаці і горюючи за померлу дружину, король побачив у саду свою дочку, і морок застил йому розум. Вона була красивіше своєї матері, і знавіснілий король вирішив одружитися з нею. Він повідомив їй про своє рішення, і вона впала у відчай і сльози. Але ні що не могло змінити рішення божевільного.

Вночі принцеса сіла в карету й поїхала до своєї хрещеної матері Бузок-Чарівниці. Та заспокоїла її і навчила, що робити.

—Вийти заміж за свого батька — великий гріх, — сказала вона, — тому ми зробимо так: ти не станеш йому суперечити, але скажеш, що хочеш отримати в подарунок перед весіллям сукня кольору неба. Це неможливо зробити, він ніде не зможе знайти такого вбрання.

Принцеса подякувала чарівницю і поїхала додому.

На наступний день вона сказала королю, що погодиться на шлюб з ним тільки після того, як він дістане їй сукню, не поступається за красою небосхилом. Король негайно скликав усіх наймайстерніших кравців.

—Терміново зшийте для моєї дочки таке плаття, в порівнянні з яким померкло б блакитний небозвід, — наказав він. — Якщо ви не виконаєте мій наказ, то вас усіх повісять.

Незабаром кравці принесли готове плаття. На тлі блакитного небозводу пливли легкі золоті хмари. Плаття було так чудово, що поруч з ним меркнула все живе.

Принцеса не знала, що робити. Вона знову вирушила до Бузок-Чарівниці.

—Вимагай сукню кольору місяця, — сказала хрещена.

Король, почувши від дочки це прохання, знову негайно скликав найкращих майстрів і таким грізним голосом віддав їм розпорядження, що вони пошили сукню буквально на наступний день. Це плаття було ще краще колишнього. М’який блиск срібла і каменів, якими воно було розшите, так засмутив принцесу, що вона в сльозах зникла у своїй кімнаті. Бузок-Чарівниця знову прийшла на допомогу хрещениці:

—Тепер вимагай від нього сукню кольору сонця, — сказала вона, — принаймні, це займе, а ми тим часом придумаємо що-небудь.

Закоханий король, не вагаючись, віддав всі діаманти і рубіни, щоб прикрасити сукню. Коли кравці принесли і розгорнули його, всі придворні, які бачили його, відразу осліпли, так яскраво воно сяяло і переливалося. Принцеса, сказавши, що від яскравого блиску у неї розболілася голова, втекла в свою кімнату. З’явилася слідом за нею чарівниця була вкрай розчарована і збентежена.

—Ну, а тепер, — сказала вона, — настала сама переломна хвилина в твоєму житті. Попроси батька шкуру його улюбленого знаменитого осла, який постачає його золотом. Вперед, моя дорога! Принцеса висловила королю своє прохання, і той, хоча розумів, що це нерозумний каприз, не вагаючись віддав розпорядження вбити осла. Бідну тварину вбили, а його шкуру урочисто піднесли онімілою від горя принцесі. Стогнучи і ридаючи, вона кинулася в свою кімнату, де її чекала чарівниця.

—Не плач, дитя моє, — сказала вона, — якщо ти будеш хороброї, горе зміниться радістю. Завернись в цю шкуру і йди звідси. Іди, поки йдуть твої ноги і тебе несе земля: Бог не залишає чеснота. Якщо ти все зробиш, як я звелю, Господь дасть тобі щастя. Іди. Візьми мою чарівну паличку. Вся твоя одяг буде слідувати за тобою під землею. Якщо ти захочеш щось вдягнути, стукни паличкою двічі по землі, і з’явиться те, що тобі потрібно. А тепер іди.

Принцеса наділа на себе потворну ослячу шкуру, вимазалася пічної сажею і, ніким не помічена, вислизнула із замку.

Король був розлючений, коли виявив її зникнення. Він розіслав у всі сторони сто дев’яносто дев’ять солдатів і тисячу сто дев’яносто дев’ять поліцейських, щоб відшукати принцесу. Але все було марно.

Тим часом принцеса бігла і бігла все далі, шукаючи місце для ночівлі. Добрі люди давали їй їжу, але вона була така брудна і страшна, що ніхто не хотів прийняти її до себе в будинок.

Нарешті вона потрапила на велику ферму, де шукали дівчинку, яка б прала брудні ганчірки, мила свинячі корита і виносила помиї, словом, робила б всю чорну роботу по дому. Побачивши брудну жахливу дівчисько, фермер запропонував їй найнятися до нього, вважаючи, що це саме їй підходить.

Принцеса була дуже рада, вона старанно працювала цілісінький день серед овець, свиней і корів. І скоро, незважаючи на її потворність, фермер з дружиною полюбили її за працьовитість і старанність.

Одного разу, збираючи в лісі хмиз, вона побачила в струмку своє відображення. Мерзенна осляча шкура, надіта на неї, привела її в жах. Вона швидко помылась і побачила, що її колишня краса повернулася до неї. Повертаючись додому, вона знову змушена була надіти іншу ослячу шкуру.

На наступний день було свято. Залишившись одна в своїй комірчині, вона дістала чарівну паличку і, двічі стукнувши нею по підлозі, викликала до себе скриня з сукнями. Незабаром, бездоганно чиста, розкішна у своєму сукня кольору неба, вся в діамантах і кільцях, вона милувалася собою в дзеркалі.

В цей же час королівський син, якому належала ця місцевість, поїхав на полювання. На зворотному шляху, втомлений, він вирішив зупинитися відпочити на цій фермі. Він був молодий, красивий, прекрасно складний і добрим серцем. Дружина фермера приготувала обід. Після їжі він пішов оглядати ферму. Зайшовши в довгий темний коридор, він побачив у глибині його маленьку замкнені комірчину і подивився в замкову щілину. Подив і захоплення його не було меж. Він побачив таку прекрасну і багато одягнену дівчину, якої не бачив навіть уві сні. В ту ж хвилину він закохався в неї і поспішив до фермера дізнатися, хто ця прекрасна незнайомка. Йому відповіли, що в комірчині живе дівчина Осляча Шкура, названа так тому, що вона брудна і мерзенна до такої міри, що ніхто навіть не може дивитися на неї.

Принц зрозумів, що фермер і його дружина нічого не знають про цю таємницю і розпитувати їх безглуздо. Він повернувся до себе додому в королівський палац, але образ прекрасної божественної дівчата постійно мучив його уяву, не даючи ні хвилини спокою. Від цього він занедужав і зліг у страшній гарячці. Лікарі були безсилі йому допомогти.

—Можливо, — говорили вони королеві, — вашого сина гризе якась жахлива таємниця.

Схвильована королева поспішила до сина і стала благати його розповісти їй причину його смутку. Вона пообіцяла виконати будь-яке його бажання.

—Матінко, — відповідав їй принц слабким голосом, — на фермі недалеко звідси живе страшна погануля на прізвисько Осляча Шкура. Я хочу, щоб вона особисто приготувала мені пиріг. Може бути, коли я скуштую його, мені стане легше.

Здивована королева стала розпитувати своїх придворних, хто така Осляча Шкура.

—Ваша Величність, — пояснив один з придворних, який одного разу був на цій віддаленій фермі. — Це жахлива, мерзенна, чорношкіра погануля, яка прибирає гній і годує помиями свиней.

—Неважливо, яка вона, — заперечила йому королева, — може бути, це і дивна примха мого хворого сина, але раз він хоче цього, нехай ця Осляча Шкура особисто спече для нього пиріг. Ви повинні швидко доставити його сюди.

Через кілька хвилин скороход доставив королівський наказ на ферму. Почувши це, Осляча Шкура дуже зраділа такому випадку. Щаслива, вона поспішила в свою комірчину, закрилася в ній і, вмившись і одягнувшись в гарний одяг, почала готувати пиріг. Взявши саму білу муку і самі свіжі яйця з олією, вона почала місити тісто. І тут, випадково або навмисно (хто знає?), у неї з пальця зісковзнула кільце і впало в тісто. Коли пиріг був готовий, вона натягнула свою потворну засмальцьовану ослячу шкуру і віддала пиріг придворному скороходу, який поспішив з ним у палац.

Принц з жадібністю почав їсти пиріг, і раптом йому попалося маленьке золоте колечко з смарагдом. Тепер він знав, що все, що він побачив, не було сном. Колечко було таке маленьке, що могло налізти тільки на самий гарненький пальчик на світі.

Принц постійно думав і мріяв про цієї казкової красуні, і його знову вхопила гарячка, та ще з набагато більшою силою, ніж раніше. Як тільки король з королевою дізналися, що їхній син зовсім тяжко захворів і немає надії на його одужання, вони в сльозах прибігли до нього.

—Мій дорогий сину! — закричав засмучений король. — Скажи нам, чого ти бажаєш? Немає на світі такої речі, якої б ми не дістали для тебе.

—Мій любий батько, — відповів принц, — подивіться на це колечко, вона дасть мені одужання і зцілить мене від печалі. Я хочу одружитися на дівчині, якій це колечко буде впору, і байдуже хто вона — принцеса або сама бідна селянка.

Король дбайливо взяв перстень. Зараз він розіслав сотню барабанщиків і глашатаїв, щоб всіх сповістили про королівському указі: та дівчина, на пальчик якої надінеться золоте колечко, стане нареченою принца.

Спочатку з’явилися принцеси, потім прийшли герцогині, баронеси і маркізи. Але ніхто з них не зміг одягти кільце. Крутили пальцями і намагалися одягнути обручку актриси і швачки, але їхні пальці були дуже товстими. Потім справа дійшла до покоївок, кухарок і пастушок, але і їх спіткала невдача.

Про це доповіли принцу.

—А приходила приміряти колечко Осляча Шкура?

Придворні засміялися і відповіли, що вона занадто брудна, щоб з’явитися в палаці.

—Знайдіть її і приведіть сюди, — розпорядився король, — колечко повинні приміряти всі без винятку.

Осляча Шкура чула бій барабанів і крики глашатаїв і зрозуміла, що це її колечко викликала таку метушню.

Як тільки вона почула, що в її двері стукають, вона вымылась, причесалась і красиво одяглася. Потім накинула на себе шкуру і відкрила двері. Послані за нею придворні з реготом повели її в палац до принца.

—Це ви живете в маленькій комірчині в кутку стайні? — запитав він.

—Так, Ваша Високість, — відповіла замазура.

—Покажіть мені вашу руку, — попросив принц, відчуваючи небувале раніше хвилювання. Але яке ж було здивування короля з королевою і всіх придворних, коли з-під брудної смердючої ослячої шкури висунулась маленька біла ручка, на пальчик якій без праці ковзнуло золоте колечко, яке опинилося впору. Принц впав перед нею на коліна. Кинувшись піднімати його, замазура нахилилася, осляча шкура зісковзнула з неї, і всім постала дівчина такої чудової краси, яка буває тільки в казках. Одягнена в сукню кольору сонця, вона вся блищала, її щоках позаздрили б найкращі троянди королівського саду, а її очі кольору блакитного неба блищали яскравіше найбільших діамантів королівської скарбниці. Король сяяв. Королева заплескала в долоні від радості. Вони стали благати її вийти заміж за їхнього сина.

Не встигла принцеса відповісти, як з неба спустилася Бузок-Чарівниця, марнуючи навколо найніжніший аромат квітів. Вона повідала всім історію Ослячої Шкури. Король з королевою були безмірно щасливі, що їх майбутня невістка відбувається з такого багатого і знатного роду, а принц, почувши про її хоробрості, закохався в неї ще сильніше.

В різні країни полетіли запрошення на весілля. Першого послали запрошення батька принцеси, але не написали, хто наречена. І ось настав день весілля. З усіх боків з’їхалися на неї королі і королеви, принци та принцеси. Хто приїхав в золочених каретах, хто на величезних слонів, лютих тигрів і левів, хто прилетів на швидких орлів. Але самим багатим і могутнім з’явився батько принцеси. Він приїхав зі своєю новою дружиною красивою вдовою королевою. З величезною ніжністю і радістю він впізнав свою дочку і негайно благословив її на цей шлюб. В якості весільного подарунка він оголосив, що його дочка з цього дня править його королівством.

Три місяці тривало це знамените бенкет. А любов молодого принца з молодий принцесою тривала довго-довго, поки в один прекрасний день не померла разом з ними.