У казці Братів Грімм «Одноглазка, Двуглазка і Трехглазка» розповідається про родину, в якій росли три дочки. Одна з них була звичайною дівчинкою, такий же, як і всі, а дві її сестри виділялися своїм зовнішнім виглядом. За те, що у Одноглазки був всього одне око, а у Трехглазки – цілих три, мати вважала цих дівчаток особливими і віддавала їм всю свою любов. Двуглазке доводилося задовольнятися обносками і недоїдками і терпіти багато принижень.

Одного разу, практично нічого не отримавши на сніданок, дівчинка пішла на луг наглядати за пасуться козою. Від образи вона сіла на траву і гірко заплакала…

Текст казки

Жила-була жінка, і було в неї три дочки; старшу звали Одноглазкой, тому що був у неї один тільки око на лобі; середня звалася Двуглазкой, тому що в ній, як і у всіх людей, було два ока; а молодшу звали Трехглазкой, тому що було у неї три очі, і третій був у неї посеред лоба. Та тому, що Двуглазка виглядала так само, як і всі інші люди, сестри і мати дуже її не любили. Вони їй говорили:

— Вже ти зі своїми двома очима ніяк не краще простого люду, ти зовсім не нашого роду.

Вони постійно штовхали її, давали їй сукні поплоше, і доводилося їй є одні тільки недоїдки, і вони ще знущалися над нею як тільки могли.

І ось довелося Двуглазке одного разу йти на поле пасти козу; але була Двуглазка дуже голодна — поїсти дали їй сестри зовсім мало. Сіла вона на межі і заплакала, та так почала плакати, що покотилися їй з очей сльози струмками. І ось в горі глянула вона, раптом бачить — стоїть перед нею жінка і запитує її:

— Двуглазка, чого це ти плачеш?

Двуглазка каже:

— Як же мені не плакати? Дуже вже не люблять мене мої сестри і мати за те, що у мене, як і у всіх людей, два ока; всі штовхають мене, дають мені доношувати старі сукні, і є мені доводиться тільки те, що від них залишається. Сьогодні дали вони мені так мало поїсти, що я залишилася зовсім голодна.

І говорить їй віщунка:

— Двуглазка, витри сльози, я тобі скажу таке слово, що відтепер ти ніколи не будеш голодна, — варто тобі тільки сказати своїй козі:

Кізка, ме-е,

Столик, до мене! —

і буде стояти перед тобою чисто прибраний столик з самими прекрасними стравами на ньому, і зможеш ти є, скільки твоїй душі буде завгодно. А коли ти наїсися досхочу і столик буде тобі не потрібен, то скажеш ти тільки:

Кізка, ме-е,

Столик, на місце! —

і він знову зникне.

І сказавши це, відьма пішла. А Двуглазка подумала: «Треба буде зараз спробувати, чи правда те, що вона каже, вже дуже мені є

хочеться», і сказала:

Кізка, ме-е,

Столик, до мене!

І тільки вимовила вона ці слова, як стояв перед нею столик, накритий білою маленької скатертиною, а на ньому тарілка, ніж, виделка, і срібна ложка, а кругом самі прекрасні страви; і йшов від них пар, і були вони ще гарячі, немов їх щойно принесли з кухні. Тоді Двуглазка прочитала саму коротку молитву, яку вона знала: «Господи, не залиши нас повсякчас. Амінь», і сіла вона до столу і стала їсти. Наївшись досхочу, вона сказала, як навчила її віщунка:

Кізка, ме-е,

Столик, на місце!

І вмить зник столик і все, що стояло на ньому. «Славне, однак, господарство», — подумала Двуглазка, і стало їй добре і весело.

Ввечері, повернувшись додому зі своєю козою, знайшла вона глиняну миску з їжею, що залишили їй сестри, але вона до неї і не доторкнулась. На другий день вийшла вона знову зі своєю козою в полі і не стала їсти тих крихт, що їй залишили. В перший і в другий раз сестри не звернули на це ніякої уваги, але так як це траплялося щоразу, то, нарешті, вони це помітили і сказали: «щось недобре коїться з нашою Двуглазкой: кожен раз вона залишає їжу, а адже раніше все з’їдала, що їй давали: вона, мабуть, щось придумала». І ось, щоб дізнатися правду, було вирішено, що коли Двуглазка пожене козу на пасовище, з нею піде і Одноглазка, щоб подивитися, що вона там робить і не приносить їй хто-небудь їжу і питво.

Зібралася Двуглазка йти на пасовище, а Одноглазка підходить до неї і говорить:

— Я піду з тобою разом, подивитися, чи добре ти пасеш козу, пасеться вона там як слід.

Але Двуглазка зрозуміла, що задумала Одноглазка, загнала козу у високу траву і каже:

— Одноглазка, ходім сядемо, я тобі заспіваю.

Села Одноглазка, втомилася вона від незвичної ходьби по сонцю, а Двуглазка заспівала:

Ти не спиш, Одноглазка?

Ти вже спиш, Одноглазка?

І закрила свій очей Одноглазка і заснула. Побачила Двуглазка, що Одноглазка міцно спить і дізнатися нічого тепер не зможе, і каже:

Кізка, ме-е,

Столик, до мене! —

і сіла вона за столик, наїлася-напилася досхочу і мовила знову:

Кізка, ме-е,

Столик, на місце!

І вмить все знову зникло. Розбудила тоді Двуглазка Одноочку і каже:

— Одноглазка, що ж ти, пасти козу збираєшся, а сама заснула? Адже вона може он куди забігти. Вставай, пора вже й додому повертатися.

Пішли вони додому, а Двуглазка знову до своєї мисочці з їжею так і не доторкнулася, і Одноглазка нічого не могла пояснити матері, чому та не хоче їсти, і сказала в своє виправдання:

— А я на полі заснула.

На інший день і каже мати Трехглазке:

— На цей раз треба буде піти тобі так уважно простежити, що їсть на полі Двуглазка, не приносить їй хто їжу й питво, — повинно бути, вона їсть і п’є нишком.

Підійшла Трехглазка до Двуглазке і каже:

— Я піду з тобою разом, подивитися, чи добре ти пасеш козу і їсть вона там як слід.

Але Двуглазка зрозуміла, що задумала Трехглазка, і загнала козу у високу траву і каже:

— Підемо, Трехглазка, та сядемо, я тобі заспіваю.

Села Трехглазка, втомилася вона йти по сонцю, а Двуглазка і затягнула свою колишню пісеньку і почала співати:

Ти не спиш усе, Трехглазка?

І замість того щоб заспівати далі:

Ти заснула, Трехглазка? —

заспівала вона за забудькуватості:

Ти заснула, Двуглазка?

І все співала вона:

Ти не спиш усе, Трехглазка?

Ти заснула, Двуглазка?

І закрилися у Трехглазки два ока і заснули, але третій очей не був пісенькою тієї заворожений, і заснув він. Хоча з хитрості Трехглазка його і закрила, ніби він спить, але він моргав і міг добре бачити. Подумала Двуглазка, що Трехглазка вже міцно спить, і сказала вона тоді свій змова:

Кізка, ме-е,

Столик, до мене! —

і напилася вона й наїлася досхочу, а потім звеліла столика піти:

Кізка, ме-е,

Столик, на місце!

А Трехглазка все це бачила. Тоді Двуглазка підійшла до неї, розбудила її і каже:

— Е, та ти, здається, спала, Трехглазка? Добре ти, однак, пасеш козу! Давай підемо додому!

Прийшли вони додому, а Двуглазка знову нічого не стала є; ось Трехглазка і каже матері:

— Ну, тепер я знаю, чому ця горда дівчина нічого не їсть; варто їй тільки сказати:

Кізка, ме-е,

Столик, до мене! — і зараз є перед нею столик, заставлений самими прекрасними стравами, — куди краще, ніж те, що їмо ми тут; а як наїсться вона досхочу, то варто їй сказати:

Кізка, ме-е,

Столик, на місце! —

і все знову зникає. Я все в точності сама це бачила. Два очі вона мене приспала своїм змовою, але той, що у мене на лобі, на щастя, не спав. Стала тоді заздрісна мати кричати на Двуглазку:

— Ти що ж це, хочеш їсти краще, ніж ми? Я тебе від цього відучу! — Вона Принесла великий ніж і вдарила ним козу прямо в серце, і коза впала замертво на землю.

Побачила це Двуглазка, і пішла вона з горя з дому, сіла в полі на межі і залилася гіркими сльозами. Раптом вона дивиться — стоїть перед нею знову відьма й каже їй:

— Двуглазка, чого ти плачеш?

— Та як же мені не плакати! — відповідала вона. — Заколола матір мою козу, що, бувало, як скажу я їй ваш змова, накривала мені так чудово кожен день столик; а тепер доведеться мені знову голодувати та горе терпіти.

Каже їй віщунка:

— Двуглазка, я дам тобі добру пораду: попроси своїх сестер, щоб вони віддали тобі нутрощі вбитої кози, і закопай їх біля порога в землю, і буде тобі від того щастя.

Віщунка зникла, а Двуглазка повернулася додому і каже сестрам:

— Милі сестри, дайте мені що-небудь від моєї кози, гарного шматка я у вас не прошу, дайте мені тільки нутрощі.

Засміялися вони й кажуть:

— Це ти можеш, мабуть, отримати, якщо іншого не просиш.

Взяла Двуглазка нутрощі кози і закопала їх ввечері таємно, за порадою відьми, біля порога.

На інший ранок, коли всі прокинулися і вийшли на поріг, бачать — стоїть перед ними дивне дерево, листя у нього все срібні, висять між ними золоті плоди, — і такого прекрасного і дорогоцінного дерева не було ще у всьому світі. Але вони не могли зрозуміти, звідки могло вночі вирости тут дерево. Тільки одна Двуглазка знала, що виросло воно з нутрощів кози, тому що стояло воно як раз на тому самому місці, де вона закопала їх у землю.

От мати й каже Одноглазке:

— Дитя моє, лізь на дерево та нарви нам з нього плодів.

Вилізла на дерево Одноглазка, але тільки вона хотіла зірвати одну із золотих яблук, а гілка і вислизнула у нього з рук, — і не довелося їй зірвати ні одного яблука, як вона не старалася.

Тоді мати й каже:

— Трехглазка, ну, лізь ти, бо тобі-то краще бачити своїми трьома очима, ніж Одноглазке.

Спустилася Одноглазка з дерева, а Трехглазка на нього вилізла. Але і Трехглазка виявилася не більш спритною, ніж її сестра; і як уже вона не дивилася, а все ж золоті яблука ніяк не давалися їй в руки. Нарешті у матері не вистачило терпіння, і вона сама полізла на дерево, але і їй, як і Одноглазке і Трехглазке, не вдалося схопити жодного яблука.

Тоді каже Двуглазка:

— Дозвольте мені полізти на дерево, може, мені краще вдасться.

Хоча сестри і посміялися: «Де вже тобі з твоїми двома очима дістати!» — але Двуглазка влізла на дерево, і ось золоті яблука від неї не йшли, а падали самі до неї в руки, — і вона нарвала їх повний фартух. Взяла мати в неї яблука; і от треба б тепер Одноглазке і Трехглазке звертатися з бідної Двуглазкой краще, ніж раніше, але вони стали їй заздрити, що тільки їй одній і вдалося дістати золоті яблука, і стали вони з нею поводитися ще гірше.

Стояли вони раз усі разом у дерева, а на ту пору проїжджав повз молодий лицар.

— Скоріше, Двуглазка, — крикнули їй сестри, — лізь під дерево, щоб нам не довелося за тебе соромитися, — і вони поспішили накрити Двуглазку порожньою бочкою, яка стояла біля дерева, і приховали туди ж і золоті яблука, які вона зірвала.

Ось лицар під’їхав ближче, і виявився він красивим юнаком. Він зупинив коня, здивувався, дивлячись на чудесне дерево, що було все з золота та срібла, і каже сестрам:

— Чиє це прекрасне дерево? Хто дасть мені гілку з нього, той може зажадати від мене, чого захоче.

І відповіли Одноглазка і Трехглазка, що це дерево належить їм, і що вони охоче зламають йому гілку з нього. Але як вони старалися, а зробити цього не змогли, — гілки і плоди всякий раз від них вислизали. Тоді лицар і каже:

— Дивно, дерево ваше, а ви не можете і гілки з нього зламати.

Але вони стояли на тому, що дерево все ж належить їм. У той час як вони розмовляли, викотила Двуглазка з-під бочки два золоті яблука, і покотилися вони прямо до ніг лицаря, — Двуглазка розсердилася, що Одноглазка і Трехглазка говорять неправду. Як побачив лицар яблука, здивувався і запитав, звідки вони взялися. Одноглазка і Трехглазка відповіли, що у них є сестра, але вона не сміє людям на очі показатися, тому що у неї тільки два ока, як у всіх простих людей. Але лицар зажадав, щоб її показали, і крикнув:

— Двуглазка, виходь!

І ось вилізла Двуглазка спокійно з-під бочки, і лицар був вражений її чудовою красою і сказав:

— Ти, Двуглазка, напевно, можеш зірвати мені гілку з дерева?

— Так, — відповіла Двуглазка, — це, звичайно, зробити я можу, адже дерево-то моє. — Вона вилізла на дерево і легко зірвала гілку з красивими срібними листям і золотими плодами і подала її лицарю.

Тоді лицар і каже:

— Двуглазка, що мені дати тобі за це?

— Ах, — відповіла Двуглазка, — я терплю голод і спрагу, нужду і горе з раннього ранку і до пізнього вечора; я була б щаслива, якби ви взяли мене з собою і виручили б мене з біди.

Тоді посадив лицар Двуглазку на свого коня і привіз її додому в свій отчий замок. Там він одягнув її прекрасні сукні, нагодував її досхочу. І любив він її, і обвінчався з нею, і вони відсвяткували весілля у великій радості.

Як відвіз прекрасний лицар Двуглазку, стали заздрити сестри її щастя. «А чарівне дерево залишиться у нас, — думали вони, — хоч і не можна зірвати з нього плодів, а все ж всякий буде зупинятися біля нашого дому і до нас приходити та його розхвалювати, і хто знає, де знайдеш своє щастя!»

Але на інший ранок дерево зникло, а з ним і їхні надії. Глянула Двуглазка зі своєї світлиці в віконце, бачить — стоїть перед нею, до її великої радості, дерево, — воно перейшло слідом за нею.

Довго жила Двуглазка в щасті й достатку. Але раз прийшли до неї в замок дві жебрачки і попросили у неї милостині. Глянула їм в обличчя Двуглазка і впізнала в них своїх сестер Одноочку і Трехглазку, — вони так збідніли, що довелося їм тепер ходити по дворах та випрошувати шматок хліба. Двуглазка покликала їх до себе, взяла їх ласкаво і про них подбала; і вони від усього серця покаялися в тому, що заподіяли своїй сестрі так багато зла в молодості.