Одного разу з неба на землю впав пелюстка райського рослини, і про його чудесне паростку розповідає казка «Нащадок райського рослини» Андерсена. Місцеві рослини не бажали приймати її, вважаючи чужим і не та їх породи. Однак прекрасне рослина росло, на нього не впливали ні спека, ні холод. З кожним днем вона ставала все прекрасніше, аромат від нього пахнув всюди. Будяки та кропива не приховували свого презирства до нього, а люди сторонилися її, побоюючись незнайомого рослини. І тільки чиста душею дівчина з Біблією в руках змогла розгледіти справжню красу райського рослини і зрозуміти його красу.

Текст казки

Високо-високо, в світлому, прозорому повітряному просторі, ангел летів з квіткою з райського саду. Ангел міцно поцілував квітка, і від нього відірвався крихітний пелюстка і впав на землю. Упав він серед лісу на пухкий, вологий грунт і зараз же пустив коріння. Скоро між лісовими рослинами з’явилося нове.

— Що це за дивний росток? — казали ті, і ніхто — навіть будяки та кропива — не хотів знатися з ним.

— Це якесь садова рослина! — говорили вони і піднімали його на сміх.

Але воно все росло та росло, розкидаючи пагони на всі боки.

— Куди ти лізеш? — говорив високий будяк, весь обліплений колючками. — Ти бач, распыжился! У нас так не водиться! Ми тобі не підпори!

Прийшла зима, рослина вкрилося снігом, але від гілок виходив такий блиск, що блищав сніг, ніби освітлений знизу сонячними променями. Весною рослина зацвіла; прелестнее його не було в усьому лісі!

І ось з’явився раз професор ботаніки, — так він і по паперах значився. Він оглянув рослина, навіть спробував, яке воно на смак. Ні, позитивно воно не було відомо в ботаніці, і професор так і не міг віднести його ні до якого класу.

— Це якась помісь! — сказав він. — Я не знаю його, він не значиться в таблицях.

— Не значиться в таблицях! — підхопили будяки та кропива.

Великі дерева, що росли довкола, чули сказане і теж бачили, що рослина не було їх породи, але не промовили жодного слова: ні поганого, ні хорошого. Так воно і краще промовчати, якщо не відрізняєшся розумом.

Через ліс проходила бідна невинна дівчина.

Серце її було чисто, ум піднесений; всі її надбання полягало в старій Біблії, але зі сторінок її говорив з дівчиною сам господь: “Стануть ображати тебе, згадай історію про Йосипа; йому теж хотіли зробити зло, та бог задумав зло в добро. Якщо ж будуть переслідувати тебе, глумитися над тобою, згадай про нього невиннейшем, кращому з усіх, над якими поглумилися, якого прибили цвяхами до хреста і який все-таки молився: “Отче, прости їм, бо не знають, що роблять!”

Дівчина зупинилася перед дивовижним рослиною; зелене листя його дихали таким солодким, цілющим ароматом, квіти блищали на сонці райдужними переливами, а з чашечок їх лилася чудова мелодія, немов у кожної був невичерпний джерело чарівних співзвуч. З благоговінням дивилася дівчина на дивну рослину боже, потім нахилилася, щоб ближче роздивитися квіти, глибше вдихнути в себе їх аромат, — і душа її просветлела, на серці стало так легко! Як їй хотілося зірвати хоч одну квітку, але вона не посміла, — адже він так скоро зів’яв б у неї. І вона взяла собі лише зелений листочок, принесла його додому і поклала в Біблію. Там він і лежав, все такий же свіжий, запашний, нев’янучий.

Так, він лежав у Біблії, а сама Біблія лежала під головою молодої дівчини в труні, — кілька тижнів потому дівчина померла. На лагідному обличчі застиг вираз урочистій, благоговійної серйозності, тільки воно й могло відбитися на тлінній земній оболонці душі в той час, як сама душа стояла перед престолом всевишнього.

А чудова рослина, як і раніше пахло в лісі; скоро воно розрослося і стало немов дерево; перелітні птахи зліталися до нього зграями і низько схилялися перед ним; в особливості — ластівка, лелека.

— Іноземні кривляки! — говорили будяки та кропива. — У нас це не прийнято! Таке ломанье нам не до лиця!

І чорні лісові равлики плювали на чудове рослина.

Нарешті прийшов в ліс свинопас насмикати чертополоху та інших рослин, які він палив, щоб добути собі золи, і висмикнув у тому числі зі всіма коренями і чудове рослина. Воно також потрапило в його в’язку!

— Згодиться і воно! — сказав свинопас, і справу було зроблено.

Тим часом король тієї країни давно вже страждав глубокою меланхолією. Він старанно працював — толку не було; йому читали самі вчені, мудрі книги, читали і самі легкі, веселі — нічого не допомагало. Тоді з’явився посол від одного з найперших мудреців на світі; до нього зверталися за порадою, і він відповідав через посланого, що є один вірний засіб полегшити і навіть зовсім зцілити хворого.

“У власній державі короля росте в лісі рослина небесного походження, виглядає воно так-то і так — помилитися не можна”. Тут слід докладний опис рослини, за яким його неважко було впізнати. “Воно зеленіє і зиму і літо; тому нехай беруть від нього кожен вечір по свіжому листочку і кладуть на лоб короля: тоді його думки проясняться, і здоровий сон зміцнить його до наступного дня!”

Ясніше викласти справу було не можна, і ось всі лікарі, з професором ботаніки на чолі, відправилися в ліс. Але… куди ж поділося рослина?

— Повинно бути, потрапила до мене в в’язку, — сказав свинопас, — і давним-давно стало золою. Мені й невтямки було, що воно може знадобитися!

— Невтямки! — сказали всі. — О, невігластво, неуцтво, тобі немає меж!

Свинопас повинен був намотати ці слова собі на ус; свинопас, і ніхто більше, — думали інші.

Не знайшлося навіть жодного листка небесного рослини: уцілів адже тільки один, та й той лежав у труні, і ніхто й не знав про нього.

Сам король прийшов у ліс на те місце, де росло небесне рослина.

— Ось де воно росло! — меланхолійно сказав він. — Священне місце!

І місце обгородили вызолоченною решеткою і приставили сюди варту: вартові ходили і день і ніч.

Професор ботаніки написав ціле дослідження про небесне рослині, і його за це все озолотили — на превеликий його задоволення. Позолота дуже йшла і до нього і до всього його сімейства, і ось це-то і є найрадісніший у всій історії: від небесного рослини не залишилося адже і сліду, і король як і раніше ходив, повісивши голову.

— Ну, так він і раніше був таким! — сказала варта.