Дуже мудра, добра казка «найдорожче». Жили Старий і Стара. Ласкаво жили мирно. Як-то раз зламалася Старої прядка. Робити нема чого, пішов Старий у ліс, щоб знайти підходяще деревце для нової прядки. Але до якого б деревця він не підходив, кожне виявлялося живим і просив не чіпати. У підсумку, до зневіреному, наляканому Старому підійшов сам Лісовик і запропонував загадати будь-яке бажання, натомість його дорогих дерев. Попросив Старий трохи часу, щоб порадитися з дружиною. Але як же далі повернеться сюжет казки? Довго думали наші герої, чого б їм було потрібно, що найдорожче…

Текст казки

Жили-були в старій хатинці старий зі своєю старою. Старий вербові прути ріже, плете кошики, а стара льон тче. Тим і годуються.

Ось сидять вони працюють:

— Ох, дід, важко нам стало працювати: у мене прядка зламалася!

— Так-так, а в мене гляди-ка, ручка ножа у тріснула, ледве тримається.

— Піди-но ти в ліс, старий, выруби деревце, зробимо нову прядку та ручку до ножа.

— І то правда, піду.

Пішов старий у ліс. Він нагледів гарне деревце. Тільки він замахнувся сокирою, а з хащі Лісової Дід виходить. У волохаті гілки одягнений, у волоссі ялинові шишки, в бороді шишки соснові, сиві вуса до землі висять, очі зеленими вогниками горять.

— Не чіпай, — каже, — моїх дерев: адже вони всі живі, теж жити хочуть. Краще попроси у мене, чого тобі треба, — все дам.

Здивувався старий, зрадів. Пішов додому зі старою порадитися. Сіли вони рядочком перед хатою на лавочку. Старий і запитує:

— Ну, стара, чого ми у Лісового Діда будемо просити? Хочеш — багато-багато грошей попросимо? Він дасть.

— А на що нам, старий? Нам їх і ховати ніде. Ні, старий, не треба нам грошей!

— Ну, хочеш, попросимо велике стадо корів і овець?

— А на що нам, старий? Нам з ним не впоратися. Є у нас коровушка — молоко дає, є шість овечок — шерсть дають. На що нам більше? Не треба!

— А може бути, стара, що ми у Лісового Діда тисячу курочок попросимо?

— Та що ти, старий, чого вигадав? Чому ж ми їх годувати будемо? Що з ними робити будемо? Є у нас три курочки-рясту, є Петя-півник — нам і досить.

Думали, думали старий зі старою — нічого придумати не можуть: все, що потрібно, в них є, а чого немає, то вони своїми працями завжди можуть заробити. Встав старий з лавки і каже:

— Я, стара, придумав, чого у Лісового Діда просити треба!

Пішов він у ліс. А назустріч йому Лісовий Дід, волохаті гілки одягнений, у волоссі ялинові шишки, в бороді шишки соснові, сиві вуса до землі висять, очі зеленими вогниками горять.

— Ну як, мужичок, надумав, чого тобі треба?

— Надумав, — старий каже. — Зроби так, щоб наша прядка так ножик ніколи не ламалися так щоб руки у нас завжди були здоровими. Тоді ми все, що нам потрібно, самі собі заробимо.

— Хай буде по-вашому, — Лісовий Дід відповідає.

І живуть-поживають з тих пір старий зі старою. Старий вербові прути ріже, плете кошики, баба вовну пряде, рукавиці в’яже.

Тим і годуються.

І добре живуть, щасливо!