Як багато можна говорити про красу, любов, власних достоїнствах, при цьому не помічаючи страждань ближнього! Качка Португалка, про яку розповідає казка «На качиному дворі» Андерсена, надто стурбована своїм життям, щоб турбуватися про інших. Маленька співочий птах зі зламаним крилом впала прямо перед знаменитістю качиного двору – гордовитої Португалкой, єдиною птахом рідкісної породи.

Качка негайно зобразила співчуття, голосячи про жорстокості кішок…

Текст казки

З Португалії — а хто каже, з Іспанії, але це все одно — вивезли качку. Прозвали її Португалкою. Вона несла яйця, потім її зарізали, засмажили і подали на стіл — ось і вся її історія. Виводків з її яєць теж звали Португалками, і це щось та значило. Нарешті, з всього потомства першої Португалки залишилася на качиному дворі тільки одна качка. На цей качиний двір допускалися і кури з півнем, неймовірно задиравшим ніс.

— Він ображає мене своїм несамовитим криком! — говорила Португалка. — Але він гарний — цього у нього не віднімеш, хоч і не зрівняється з селезнем. Йому б слід було бути стриманіше, але стриманість — це мистецтво, що вимагає вищої освіти. Цим відрізняються співучі пташки, що гніздяться он там, в сусідському саду на липах. Як мило вони співають! В їх співі є щось таке зворушливе, португальське — так я це називаю. Будь у мене така співоча пташка, я б замінила їй матір, була б з нею ласкава, добра! Це вже у мене в крові, в моєму португальстве.

Якраз в цю хвилину і впала з даху співоча пташка. Вона рятувалася від кішки і зламала при цьому крило.

— Як це схоже на кішку, цю негодяйку! — сказала Португалка. — Я знаю її ще з тієї пори, коли у мене були каченята. І подумати тільки, що такий тварі дозволяють жити і бігати тут по дахах! Ні, в Португалії, я думаю, такого не побачиш!

І вона почала співчувати бідної птахе. Соболезновали і прості качки, не португальські.

— Бідна крихта! — говорили вони, підходячи до неї одна за одною. — Хоч самі-то ми не з півчих, але у нас є внутрішній резонанс або щось в цьому роді. Ми це відчуваємо, хоч і не говоримо про це.

— Ну так я поговорю! — сказала Португалка. — І зроблю для неї дещо. Це прямий обов’язок кожного! — З цими словами вона підійшла до корита, зашлепала по воді крилами і мало не залила пташку зливою бризок, але все це від доброго серця. — Ось добру справу! — сказала Португалка. — Дивіться і беріть приклад.

— Піп! — пискнула птаха; зламане крило не давало їй здригнутися гарненько. Але вона все ж розуміла, що викуповували її від доброго серця. — Ви дуже ласкаві, пані! — додала вона, але повторити душ не просила.

— Я ніколи не думала про те, який у мене вдача! — відповіла Португалка. — Але знаю, що люблю всіх моїх ближніх, крім кішки. А вже цього від мене вимагати не доводиться! Вона з’їла двох моїх каченят!.. Ну, будьте ж тепер тут як вдома! Це можна! Сама я теж не тутешня, що ви, звичайно, помітили по моїй поставі і оперення. А селезень мій тутешній, не моєї крові, але я не спесива!.. Якщо вас взагалі хто-небудь зрозуміє тут, на подвір’ї, то, смію думати, це я!

— У неї портулакария в зобу! — пожартував один маленьке каченя з простих.

Інші качки, теж з простих, знайшли це незрівнянним: “портулакария” звучить зовсім як Португалія. Вони підштовхували один одного і крякали:

— Кряк! Ось дотепник!

А потім знову зайнялися бідної птахом.

— Португалка майстриня поговорити! — сказали вони. — У нас немає таких гучних слів у дзьобі, але і ми приймаємо у вас не меншу участь. І якщо ми нічого не робимо для вас, то не кричимо про це! По-нашому, так шляхетніше.

— У вас чудовий голос! — сказала одна з літніх качок. — То-то, мабуть, приємно усвідомлювати, що радуєш багатьох! Втім, Я мало тямлю в співі, тому й тримаю мову в дзьобі! Це краще, ніж базікати дурниці, які вам стільки доводиться вислуховувати!

— Не надоедайте їй! — втрутилася Португалка. — Їй потрібен відпочинок і догляд. Хочете, я знову вас викупляю, мила співунка?

— Ах немає! Дозвольте мені залишитися сухою! — попросила та.

— А мені тільки водяне лікування і допомагає! — продовжувала Португалка. — Розваги теж дуже корисні! Ось скоро прийдуть в гості сусідки кури, в їх числі дві китаянки. Вони ходять в панталончиках і дуже освічені. Це піднімає їх у моїх очах.

Кури з’явилися, з’явився і півень. Сьогодні він був ввічливий і не грубиянил.

— Ви справжня співочий птах! — сказав він пташці. — Ви робите зі свого крихітного голоска все, що тільки можна зробити з крихітного голоска. Тільки треба мати свисток, як у паровоза, щоб чути було, що ти чоловік.

Обидві китаянки прийшли від пташки у повний захват: після купання вона була вся скуйовджена і нагадала їм китайського курчати.

— Як вона мила! — сказали вони і вступили з нею в бесіду. Говорили вони пошепки, та ще і з придихом на “п”, як і належить мандаринам, що говорить на вишуканому китайській мові.

— Адже ми вашої породи! А качки, навіть сама Португалка, відносяться до водяних птахів, як ви, мабуть, помітили. Ви ще не знаєте, але чи багато хто з нас тут знають чи дають собі працю дізнатися? Ніхто, навіть і серед курей ніхто, хоча ми і народжені для більш високого нашеста, ніж більшість! Ну та нехай! Ми мирно йдемо своєю дорогою, хоча у нас і інші принципи: ми дивимося тільки на одне гарне, говоримо тільки про хороше, хоча і важко знайти його там, де нічого немає! Крім нас двох так півня, у всьому курнику немає більше даровитых і разом з тим чесних натур. Про качиному дворі і говорити нічого. Ми застерігаємо вас, мила співунка! Не вірте он тієї куцохвостої качці — вона підступна! А он та, строката, з косим візерунком на крилах, страшна спорщица, нікому не дає себе переговорити, а сама завжди неправа! А он та, жирна, про всіх висловлюється погано, а це суперечить нашій природі: вже краще мовчати, якщо не можна сказати нічого хорошого! У однієї тільки Португалки ще є хоч якусь освіту, і з нею ще можна водитися, але вона теж небеспристрастна і занадто багато говорить про свою Португалії.

— І чого це китаянки так расшептались! — дивувалися дві качки з простих. — На нас вони просто наводять нудьгу, ми ніколи з ними не розмовляємо.

Але ось з’явився селезень. Він прийняв співочу пташку за горобця.

— Ну так я особливо не розбираю, для мене все одно! — сказав він. — Вона з породи шарманок, є вони — ну й гаразд.

— Нехай собі говорить, не звертайте уваги! — шепнула птахе Португалка. — Зате він досить ділової селезень, а справу адже головне!.. Ну, а тепер я прилягу відпочити. Це прямий борг по відношенню до самої себе, якщо хочеш розжиріти й бути набальзамированной яблуками і чорносливом.

І вона вляглася на сонечку, подмаргивая одним оком. Вляглася вона сама була хороша, і їй спалося добре. Співоча пташка пригладила зламане крило і прилягла до своєї покровительки. Сонце тут пригрівало так славно, гарне було містечко.

Сусідські кури почали ритися в землі. Вони, по суті, і приходили сюди тільки за кормом. Потім вони стали розходитися; першими пішли китаянки, за ними й решта. Дотепний каченя сказав про Португалку, що стара скоро впаде в качине дитинство. Качки закрякали від сміху. “Качине дитинство!” Ах, він незрівнянний! Ось дотепник! — Вони повторювали і його колишню гостроту: — “Портулакария!” Побавившись, вляглися і вони.

Пройшов годину, як раптом на подвір’я виплеснули кухонні покидьки. Від сплеску вся спляча компанія прокинулася і забила крильми. Прокинулася і Португалка, перевалилась на бік і придавила співочу пташку.

— Піп! — пискнула та. — Ви наступили на мене, добродійко!

— Не плутайтесь під ногами, — відповіла Португалка. — Та не будьте такий пестунчиком. У мене теж є нерви, але я ніколи не їжу.

— Не гнівайтесь! — сказала пташка. — Це у мене так вирвалося!

Але Португалка не слухала, накинувшись на покидьки, і відмінно пообідала. Покінчивши з їжею, вона знову вляглася. Пташка знову підійшла до неї і хотіла було доставити їй задоволення пісенькою:

Чу-чу-чу-чу!

Вже я не промовчу,

Я вас хочу оспівати!

Чу-чу-чу-чу!

— Після обіду мені треба відпочити! — сказала качка. — Пора вам звикати до тутешніх порядків. Я хочу спати!

Бідна пташка зовсім розгубилася, адже вона хотіла тільки прислужитися! А коли пані Португалка прокинулася, пташка вже знову стояла перед нею та піднесла їй знайдене зерно. Але Португалка не виспалася як слід і, зрозуміло, була не в дусі.

— Віддайте це курчаті! — крикнула вона. — Та не стійте у мене над душею!

— Ви гніваєтесь на мене? — запитала пташка. — Що ж я такого зробила?

— Зробила! — передразнила Португалка. — Вираз не з витончених, дозвольте вам зауважити!

— Учора світило сонечко, — сказала пташка, — а сьогодні так сіро, темно… Мені так сумно!

— Ви не сильні в времяисчислении! — сказала Португалка. — День ще не скінчився! Та не дивіться ж так нерозумно!

— Тепер у вас точь-в-точь такі ж злі очі, як ті, від яких я врятувалася!..

— Ах бесстыдница! — сказала Португалка. — Ви що ж, прирівнює мене до кішці, до хищнице? В моїй крові немає жодної крапельки зла! Я прийняла участь у вас, і я навчу вас пристойному обходження!

Вона відкусила пташці голову, і та впала замертво.

— Це ще що таке! — сказала Португалка. — І цього винести не могла! Ну, так вона взагалі була не жилець на світі. А я була їй як мати рідна, вже я-то знаю! Що у мене, серця немає, чи що?

Сусідський півень просунув голову на двір і закричав, що твій паровоз.

— Ви хоч кого в могилу зведете своїм криком! — сказала качка. — Це ви в усьому винні! Вона втратила голову, та й я скоро втрачу свою!

— Не багато ж місця вона тепер займає! — сказав півень.

— Говорите про неї шанобливо! — сказала Португалка. — У неї були манери, вона вміла співати, у неї була вища освіта! Вона була ніжна і сповнена любові, а це личить тваринам не менше, ніж так званим людям!

Навколо мертвої пташки зібралися всі качки. Качки взагалі здатні до сильних почуттів, чи то заздрість чи симпатія. Але заздрити тут було нічому, стало бути, залишалося жаліти. Прийшли і кури-китаянки.

— Такий певуньи у нас більше не буде! Вона була майже китаянка! — І вони всхлипывали, інші кури теж, а качки ходили з червоними очима. — Що-що, а серце-то у нас є! — говорили вони. — Цього вже у нас не заберуть!

— Серце! — повторила Португалка. — Так, цього добра у нас тут майже стільки ж, скільки в Португалії!

— Подумаємо-ка краще про те, чим би набити зоби! — сказав качур. — Це головне! А якщо і згинула одна шарманка, що ж, їх ще досить залишилось на світі.