Про те, як хитра лисиця обдурила старого вдівця, оповідає казка «Лисиця-плачея». У старого померла стара, і він став шукати, хто б міг її оплакати. Пішов у ліс. Там йому попадається ведмідь. Старий питає, чи він може оплакати його втрату. Ведмідь починає голосно ревти, і тому не підходить старому. Наступним попадається вовк, який теж не вміє належним чином плакати. Останній потрапила лисиця, яка стала голосити, плакати і співати пісеньку. Вона підійшла на роль плачеи, і дід узяв її до себе. Поки він будував труну, лисиця з’їла стару і була така. З тих пір жив дід один.

Текст казки

Жили-були дідусь та бабуся.

Старенька померла. Шкода старого стареньку. Пішов він шукати плачею. Йде, а назустріч йому ведмідь:

— Куди, старий, пішов?

— Плачею шукати, старенька померла.

— Візьми мене!

Старий питає:

— Вмієш плакати?

Ведмідь і заревів:

— Ах ти, моя рідна бабуся! Як тебе шкода!

Старий каже:

— Не вмієш, ведмідь, плакати, не треба, та й голос не гарний!

Пішов далі. Йшов-йшов і зустрів вовка.

— Куди, старий, пішов?

— Плачею шукати, по старенькій плакати.

— Візьми мене!

— А вмієш плакати?

— Вмію: у старого була стара, він її не любив!

— Ні, не вмієш ти плакати, не треба!

І пішов далі. Йшов-йшов, а назустріч лисиця біжить.

— Куди, старий, пішов?

— Плачею шукати, старенька померла.

— Візьми, дідусь, мене!

— Вмієш ти плакати?

Лисиця і заплакала, заголосила:

— У ста-річ-ка б-ла ста-руш-ка.

По-у-тру ра-але вста-ва-ла,

Більше простий-ня пря-ла.

Щі, ка-шу ва-ри-ла,

Ста-рі-ка кор-мі-ла!

— Добре, — каже старий, — ти майстриня плакати!

Привів лисицю додому, посадив у баби в ногах і змусив плакати, а сам пішов труну будувати.

Поки старий ходив та вернувся, а в хаті немає ні баби, ні лисиці. Лисиця давно втекла, а від старої одні кістки залишилися. Поплакав, поплакав старий і став жити один.