Як-то раз, головний герой російської народної казки «Лисиця і вовк» – Дід, їхав з риболовлі, накинувши повний віз рибою, і бачить, лежить на дорозі мертва лисиця. Подумав Дід і вирішив підібрати лисицю, з думкою, що попросить Бабку зшити нову лисячу шапку. Не здогадувався Дід, що шахрайка вирішила перехитрити його, і поживитися за чужий рахунок.

Поки Дід їхав додому, Лисиця всю рибку скинула з воза, слідом зіскочивши сама, але по дорозі її зловив Вовк, вирішив теж поласувати чужою рибкою. Читаючи казку, розумієш, що головні герої самі винні в тому, що трапилося, і тому потрапляють в пастку хитрощі, влаштованої Лисицею…

Текст казки

Жили собі дід та баба. Дід каже бабі:

— Ти, баба, печи пироги, а я запряжу сани, та поїду за рибою.

Наловив риби і везе додому цілий віз. Ось їде він і бачить: лисичка згорнулася калачиком і лежить на дорозі. Дід зліз із воза, підійшов до лисичці, а вона не ворохнется, лежить собі як мертва.

— Ось буде подарунок дружині, — сказав дід, узяв лисичку і поклав на віз, а сам пішов попереду.

А лисичка улучила час і стала викидати легенько з воза все по рибці та по рибці, все по рибці та по рибці. Повыбросила всю рибку і сама пішла.

— Ну, стара, — каже дід, — який комір привіз я тобі шубу!

— Де?

— Там, на возі, — і риба і комір.

Підійшла баба до воза: ні комірця, ні риби — і почала лаяти чоловіка:

— Ах ти! Такий-сякий! Ти ще надумав обманювати!

Тут дід зміркував, що лисичка-то була не мертва. Погоревал, погоревал, так робити-то нічого.

А лисичка зібрала всю розкидану рибу в купку, всілася на дорогу і їсть собі. Приходить до неї сірий вовк:

— Здрастуй, сестрице!

— Здрастуй, братику!

— Дай мені рибки!

— Налови сам так і їж.

— Я не вмію.

— Ека, адже я ж наловила! Ти, брате, піди на річку, опустив хвіст у ополонку, сиди та примовляй: «Ловися, рибка, мала й велика! Ловися, рибка, мала й велика!» Рибка до тебе сама на хвіст нацепится. Сиди та дивись довше, а то не наловиш.

Вовк і пішов на річку, опустив хвіст у ополонку і примовляє:

— Ловися, рибка, мала й велика!

— Ловися, рибка, мала й велика!

Слідом за ним і лисиця стала: ходить близько вовка та причитывает:

— Ясні, ясні на небі зірки!

— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!

— Що ти, лисичка-сестричка, кажеш?

— То я тобі допомагаю.

А сама шахрайка щохвилини твердить:

— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!

Довго-довго сидів вовк біля ополонки, цілу ніч не сходив з місця, хвіст його і примерзло; пробував було піднятися, не тут-то було!

«Ач, скільки риби привалило — і не витягнеш!» — думає він.

Дивиться, а баби йдуть за водою і кричать, побачивши сірого:

— Вовк, вовк! Бийте його! Бийте його!

Прибігли і почали бити вовка — хто коромислом, хто з відром, хто чим попало. Вовк стрибав, стрибав, відірвав собі хвіст і пустився без оглядки бігти.

«Добре ж, — думає, — вже я тобі відплачу, сестрице!»

Тим часом, поки вовк віддувався своїми боками, лисичка-сестричка захотіла спробувати, не вдасться чи ще що-небудь поцупити. Залізла в одну хату, де баби пекли млинці, та потрапила головою в діжку з тістом, вимазалася і біжить. А вовк їй назустріч:

— Так-то ти вчиш? Мене всього исколотили!

— Ех, волчику-братику! — каже лисичка-сестричка. — У тебе хоч кров виступила, а у мене мозок, мене болючіше твого прибили: я насилу плентаюся.

— І то правда, — каже вовк, — де вже тобі, сестрице, йти, сідай на мене, я тебе довезу.

Лисичка сіла йому на спину, він її і гульвіс.

От лисичка-сестричка сидить, так потихеньку і каже:

Битий небитого везе,

Битий небитого везе!

— Що ти, сестрице, кажеш?

— Я, братику, кажу: «Битий не битого везе».

— Так, сестрице, так!