Про те, як лінь псує людину, розповідається в казці «Ледачий Гайнц» братів Грімм. Пастух Хайнц нічим не займався, а тільки пас одну козу. Щоб позбутися від своєї тяжкої обов’язки, він посватався до Trine, яка теж стежить за своєю козою. Та тільки дружина під стать своєму чоловікові. Вона пропонує обміняти пару кізок на вулик, адже за бджолами наглядати не треба, вони самі летять до квітів і роблять мед. Чоловік з радістю погодився.

Цілими днями лежали Хайнц з Триной. Не вставали раніше полудня, щоб даремно не турбувати. Бджоли старанно працювали, і восени зібрали дружини цілу кухоль прекрасного меду. Поставили її на полицю над ліжком, а палицею Тріна відганяла мух…

Текст казки

Хайнц був ледачий, і хоч у нього не було ніякого іншого діла, крім того, що він ганяв свою козу на пасовище, проте він все-таки зітхав, коли, закінчивши свій робочий день, повертався ввечері додому.

«Важка ця робота, — казав він, — і тягар чимала, так-то от з року в рік ганяти козу в поле до пізньої осені! І ще якщо було б можна при цьому прилягти та приуснуть! А то ні, дивись-но в обидва, щоб вона молоді деревця не пошкодила, або через огорожу в сад не пробралася, або з поля не втекла. Не заспокоїшся тут, на життя не порадієш!»

Він присів, намагаючись зібратися з думками, і все міркував, як би йому цю тягар зі своїх плечей скинути.

Довго всі ці міркування ні до чого не приводили, і раптом у нього наче полуда з очей упала.

«Я знаю, що зробити! — вигукнув він. — Одружуся на товстій Trine; у тієї теж є коза, то вона, може, й мою зі своєю ганяти стане, тоді мені не доведеться себе мучити».

Отже, Хайнц піднявся, навів свої втомлені члени в рух, перейшов через вулицю (далі йому йти і не було потрібно!) в той будинок, де жили батьки Тріни, і став свататися за їх працьовиту і доброчесну доньку.

Батьки довго роздумували: «Рівня ровнюшке пара», — подумали вони й погодилися.

Ось товста Тріна і стала жінкою Хайнца і стала ганяти обох кіз в полі.

Настали для Хайнца червоні дні, і не треба було йому ні від якої роботи відпочивати, крім своєї власної ліні. Лише зрідка і він виходив з будинку разом із жінкою і говорив: «Тільки за тим і виходжу, щоб мені потім спокій солодше не з’явився; а то вже починаєш до нього втрачати всяк смак».

Проте ж і товста Тріна була не менше свого чоловіка лінива. «Милий Хайнц, — сказала вона йому одного разу, — навіщо ми станемо без всякої потреби псувати життя собі та ще у найкращі роки? Адже кози-то наші щоранку порушують нам найсолодший сон. Так чи не краще буде, якщо ми їх віддамо сусідові, а собі візьмемо від нього натомість бджолиний вулик? Адже вулик-то ми поставимо на сонечку позаду будинку, так про нього і дбати не станемо. Бджіл ні годувати, ні в полі ганяти не треба: вони самі і вилітають з вулика, і прилітають назад, і мед збирають, не вимагаючи від нас ніякої витрати праці». — «Ти це, дружина, розумно надумала! — похвалив Хайнц. — І ми твою пропозицію виконаємо негайно; та до того ж мед і смачніше, і корисніше козячого молока, і зберігається довше».

Сусід, звичайно, вельми охоче дав за двох кіз колоду бджіл. Бджоли невтомно літали з колоди туди і назад з ранку до пізнього вечора і наповнили стільники найпрекраснішим медом, так що по осені Хайнц добув його цілу кухоль.

Цю кружку вони поставили на полицю в своїй спальні, ймовірно, з побоювання, що мед можуть вкрасти, і щоб оберегти його від мишей. Тріна припасла паличку біля свого ліжка, щоб, не встаючи, відганяти від меду палицею непроханих гостей.

Ледачий Гайнц неохоче покидав постіль раніше полудня. «Хто рано встає, — казав він, — той себе не шкодує».

Одного разу, серед білого дня лежачи в ліжку, відпочиваючи від довгого сну, він сказав своїй дружині: «Всі баби — ласуни, і ти мед подлизываешь; поки ти його не з’їла, чи не краще нам виміняти його на гусака з гусенком?» — «Мабуть, — відповідала Тріна, — тільки не раніше, як після народження дитини, який би нам цього гусака з гусенком став пасти! Не мені ж із гусенятами доглядати та сили свої на це витрачати!» — «А ти думаєш, — сказав Хайнц, — що твоя дитина стане гусей пасти? Нині діти-то батьків не дуже слухають: все більше по своїй волі роблять, тому що розумніші батьків себе вважають». — «О! Нехай тільки спробує мене не послухати, так і не потішиться! Я тоді візьму палицю, та й влаштую йому хорошу баню. Ось як його вчити буду!» — вигукнула Тріна і в своєму завзятті, схопивши палицю, приготовлену для мишей, так змахнула, що зачепила кухоль з медом на полиці.

Кружка вдарилася об стіну і, впавши з полиці, розбилася на друзки, а чудовий мед розлився по підлозі.

«Ось тобі гуска з гусенком! — сказав Хайнц. — Тепер його і пасти не доведеться. А все ж щастя, що кружкато мені на голову не впала! Право, не можна нам на свою долю поскаржитися».

І, побачивши в одному з черепків трохи меду, він простягнув до нього руку і сказав з видимим задоволенням: «Остаточком, жіночка, поласуємо, а потім з переляку і відпочинемо ще; ну, що за важливість, якщо ми і пізніше звичайного часу встанемо: адже день і так великий». — «Так, голубчику, ще встигнете. Недарма про равлика кажуть, що вона була на весілля запрошено і, пустився в шлях, наспіла тільки на хрестини. Адже тихіше-то їдеш — далі будеш!»