Казка «Король Дроздобород» братів Грімм оповідає про гордовитої і зарозумілою королівської дочки, якій довелося відчути на собі всі тяготи життя бідних і принижених. Вирішив володар однієї країни видати дочку заміж, але красуня нікого не вважала гідним себе. Всіх женихів вона не просто відкидала, а принижувала, придумуючи прізвиська. Старому батькові набридло дивитися на примхи доньки, він наказав віддати королевну за першого жебрака. Один з женихів, що отримав прізвисько із-за гострої бороди Дроздобород, вирішив перевиховати пихатій дівчисько. Їй довелося жити в жалюгідній кривий халупі, плести кошики з вербових гілок, прясти з грубих ниток, торгувати на ринку горщиками. Красуня стала посудомийкою в палаці короля. Збирала недоїдки для себе і чоловіка в горщики, які ховала під фартухом…

Текст казки

У одного короля була дочка не в міру красива, та не в міру і горда, і зарозуміла, так що їй ніякої наречений був не по плечу. Вона відмовляла одному нареченому за іншим, та ще й осмеивала кожного.

От і влаштував одного разу король, її батько, великий свято і покликав на свято і з ближніх і далеких країн всіх тих, кому припала охота одружитися. Всі приїжджі були поставлені в ряд по своїй гідності і положення: спочатку йшли королі, потім герцоги, князі, графи і барони, а потім вже і прості дворяни.

Король і повів королевну по рядах женихів, але ніхто їй не припав до серця, і про кожного вона знайшла зауважити.

Один, на її думку, був занадто товстий, і вона казала: «Він точно винна бочка!»

Інший занадто долговяз: «Довгий та тонкий, що льон на лузі».

Третій занадто малий зростанням: «Коротка так товстий, що овечий хвіст».

Четвертий занадто блідий: «Немов смерть ходяча!»

А п’ятий занадто красен: «Що буряк городня!»

Шостий ж недостатньо прям: «Немов дерево покоробленное!»

І так в кожному вона знайшла, що висміяти, а особливо вона насміхалася над одним добряком-королем, який стояв у ряду женихів одним з перших. У цього короля підборіддя був кілька зрізаний; ось вона це помітила, стала над ним сміятися і сказала: «У нього підборіддя, наче дзьоб у дрозда!» Так і стали його з тієї пори величати Король Дроздобород.

А старий король, побачивши, що дочка його тільки й робить, що висміює добрих людей і відкидає всіх зібраних на свято наречених, розгнівався на неї і присягнувся, що видасть її заміж за першого бідняка, який з’явиться до його порогу.

Два дні потому якийсь мандрівний співак став співати під його вікном, бажаючи цим заслужити милостиню. Трохи король заслышал його пісню, так і наказав покликати співака в свої королівські покої. Той увійшов до короля в своїх брудних лахмітті, став співати перед королем і королевной і, проспівавши свою пісню, став кланятися і просити милостині.

Король сказав: «Твоя пісня так мені припала до серця, що я хочу віддати тобі мою дочку в заміжжя».

Королева перелякалась; але король сказав їй твердо: «Я поклявся, що віддам тебе заміж за першого-ліпшого жебрака, і стримаю свою клятву!»

Ніякі виверти не допомогли, король послав за священиком, і королева була негайно повінчана з убогим.

Коли ж це відбулося, король сказав доньці: «Тепер тобі, як жебрачкою, не пристало довше жити тут, в моєму королівському замку, іди по світу зі своїм чоловіком!»

Бідняк-співак вивів її за руку із замку, і вона повинна була разом з ним блукати по світу пішки.

Ось шляхом-дорогою прийшли вони до великого лісу, і королева запитала:

— Ах, чий це чудовий темний ліс?

— Дроздобород володіє тим лісовим краєм;

Будь ти йому дружиною, він був би твоїм.

— Ах я, бідолаха, не знала. Навіщо я йому відмовила!

Потім їм довелося йти по лузі, і королева знову запитала:

— Ах, чий це славний зелений луг?

— Дроздобород володіє тим великим лугом; Будь ти йому дружиною, він був би твоїм.

— Ах я, бідолаха, не знала. Навіщо я йому відмовила!

Потім вони пройшли через велике місто, і вона знову запитала:

— Чий це місто, прекрасний, великий?

— Дроздобород володіє всією тією стороною. Будь ти йому дружиною, він був би твій!

— Ах я, бідолаха, не знала. Навіщо я йому відмовила!

«Ну, послухай! — сказав співак. — Мені зовсім не подобається, що ти постійно шкодуєш про відмову бажаєш собі іншого чоловіка. Чи я тобі не до вподоби припав?»

Ось нарешті вони прийшли до маленької-премаленькой избушечке, і королева вигукнула:

Ах, Господи, чий тут будиночок такий,

Нікчемний і тісний, і з вигляду паскудної?

Співак відповідав їй: «Це твій і мій дім, і в ньому ми з тобою будемо жити». Вона мала зігнутися, щоб увійти в низеньку двері. «А де ж слуги?» — запитала королева. «Слуги? Це навіщо? — відповів співак. — Ти сама повинна все робити. Розведи-ка зараз же вогонь та звари мені чого-небудь поїсти, я дуже втомився».

Але королева, як виявилося, нічого не смыслила в господарстві: не вміла ні вогню розвести, ні зварити що б то не було; чоловік її сам повинен був взятися за справу, щоб хоч якого-небудь добитися толку.

Розділивши свою скромну трапезу, вони лягли спати; але на інший ранок чоловік вже ранешенько підняв дружину з ліжка, щоб вона могла все прибрати в будинку.

День-другий жили вони таким чином, перебиваючись абияк, і потім всі запаси їх прийшли до кінця. Тоді чоловік сказав королевне: «Дружина! Отак справа йти не може, щоб ми тут сиділи склавши руки і нічого не заробляли. Ти повинна взятися за плетіння кошиків».

Він пішов, нарізав вербових гілок і приніс їх додому цілий оберемок. Почала вона плести, але міцний верболіз переколол ніжні руки королівни. «Ну, я бачу що це справа у тебе йде на лад, — сказав чоловік, — та краще вже ти займися пряжу; може бути, прясти ти можеш краще, ніж плести…»

Вона почала негайно за пряжу, але жорстка нитка стала въедаться в її м’які пальчики, так що вони всі окровянились… «Ось, изволишь бачити, — сказав їй чоловік, — адже ти ні на яку роботу не годна, ти для мене не знахідка! Ну, та ще спробуємо будемо торгувати горщиками і глиняним посудом: ти повинна будеш вийти на базар і взятися за торгівлю цим товаром». — «Ах, Боже мій! — подумала вона. — Що, якщо на базар з’являться люди з королівства мого батька побачать мене, що я там сиджу з товаром і торгую? То-то вони наді мною сміятимуться!»

Але робити було нічого; вона повинна була з цим примиритися з-за шматка хліба.

При першій появі королівни на базарі все добре зійшло у неї з рук: все купували у ній товар дуже охоче, тому що вона сама була така гарна… І ціну їй давали, яку вона запитувала; а багато хто навіть давали їй гроші і горщиків у неї не брали зовсім.

Після того пожили вони скільки-то часу на свої бариші; а коли все проїли, чоловік знову закупив великий запас товару і послав дружину на базар. Ось вона і сіла зі своїм товаром на одному з кутів базару, розставила товар кругом себе і стала продавати.

Як на гріх, з-за рогу вивернувся якийсь п’яний гусар на коні, в’їхав в саму середину її горщиків і перебив їх все вщент. Королева стала плакати і зі страху не знала навіть, що робити. «Що зі мною буде! — вигукнула вона. — Що мені від чоловіка за це дістанеться?»

Вона побігла до чоловіка і розповіла йому про своє горе. «А хто тобі велів сідати на розі з твоїм тендітним товаром? Годі ревти! Бачу й так, що ти ні до якої порядної роботі не годишся! Так ось: був я в замку у нашого короля на кухні і запитував, чи не потрібна їм судомойка. Ну, і обіцяли мені, що візьмуть тебе на цю посаду; принаймні, хоч годувати тебе задарма».

І довелося королевне в судомойках бути, і кухареві прислужувати, і справляти саму чорну роботу. В обох бічних своїх кишенях вона подвязала за горшочку і в них приносила додому те, що від столу королівського залишалося, — і цим харчувалися вони разом з чоловіком.

Одного разу трапилося, що в замку нагорі було призначено святкувати весілля старшого королевича; і от бідолашна королева теж піднялася нагору і разом з іншою челяддю стала в дверях зали, щоб подивитися на весілля.

Запалені були свічки, стали з’їжджатися гості, один красивіше іншого, один іншого багатшими і прекрасніше за нарядом, і бідолашна королева, з сумом подумав про свою долю, почала проклинати свою гордість і зарозумілість, завдяки яким вона потрапила в таке тяжке приниження і зубожіння.

Слуги, проходячи повз неї, кидали їй час від часу крихти і залишки тих смачних страв, від яких до неї долинав запах, і вона ретельно припрятывала все це в свої горщики і збиралася нести додому.

Раптом з дверей зали вийшов королевич, вбраний в оксамит і атлас, з золотими ланцюгами на шиї. І коли він побачив, що красуня королева стоїть у дверях, він схопив її за руку і захотів з нею танцювати; але та впиралася і перелякалася надзвичайно, впізнавши у ньому Короля Дроздоборода, який за неї сватався і був нею осміяний і відкинутий. Проте її небажання не призвело ні до чого: він силоміць витягнув її в залу…

І раптом лопнув у неї на поясі той шнур, на якому були підв’язані до кишенях її горщики для страви, і горщики ці вивалилися, і суп розлився по підлозі, і недоїдки страв розсипалися всюди.

Коли всі гості побачили, то вся залу огласилась сміхом; звідусіль почулися глузування, і нещасна королева була до такої міри пристыжена, що готова була крізь землю провалитися.

Вона кинулася до дверей, збираючись тікати, але і на сходах її хтось спіймав і знову привернув до залу; а коли вона озирнулася, то побачила перед собою знову-таки Короля Дроздоборода.

Він сказавши їй ласкаво: «Не лякайся! Я і той співак, який жив з тобою в жалюгідному хатці, — одне і те ж обличчя: з любові до тебе я надів на себе цю личину. Я ж і на базар виїжджав у вигляді п’яного гусара, який тобі перебив усі горщики. Все це було зроблено для того, щоб вгамувати твою гордість і покарати твоя зарозумілість, що тебе спонукало висміяти мене».

Тут королева гірко заплакала і сказала: «Я до тебе дуже несправедлива і тому гідна бути твоєю дружиною». Але він відповідав їй: «Утішся, минув для тебе лихоліття, і ми з тобою тепер відсвяткуємо весілля».

Підійшли до неї придворні дами, нарядили її в багатющі вбрання, і батько її з’явився тут же, і весь двір; всі бажали їй щастя в шлюбному союзі з Королем Дроздобородом. Пішло вже тут справжнє веселощі: стали все і співати, і танцювати, і за здоров’я молодих пити!..

А що, друже, непогано б і нам з тобою там бути?