Про те, як хитрий сірий кіт зміг обдурити хижих вовків і тим самим врятувати своїх друзів, оповідає казка «Кіт-сірий лоб, козел та баран». В одному селі жили кіт, цап та баран. Як-то раз кіт прийшов скаржитися – господиня погрожувала його занапастити, так як він з’їв сметану. Але і цап з бараном теж не були в безпеці – адже так як він з’їв сметану, нічим буде годувати зятя, коли той прийде в гості. Доведеться зарізати барана і козла. Вони прощають кота, і направляються в дорогу.

Прийшла ніч, кіт, цап та баран зупиняються біля кручі…

Текст казки

Жили-були на одному дворі козел та баран; жили проміж себе дружно: сіна жмут, і той навпіл. А коли вила в бік – так одного кота Васьки! Він такий злодій і розбійник, щогодини на промислі, та де що погано лежить, так у нього черево болить.

Ось лежать собі козел та баран і розмовляють. Звідки не візьмись – котишко-мурлышко, сірий лбишко, йде так таке жалісно плаче.

Цап та баран його запитують:

– Кіт-коток, сіренький лобок, про що ти плачеш, на трьох ногах скачеш?

– Як мені не плакати? Била мене господиня, вуха видирала, ноги приломала, та ще й задушити обіцяла.

– А за яку провину така тобі погибель?

– А за те мені погибель, що сметанку злизав!

І знову заплакав кіт-воркіт.

– Кіт-коток, сірий лобок, про що ж ти ще щось плачеш?

– Як мені не плакати? Баба мене била так примовляла: “До нас-де прийде зять, де буде сметани взяти? Мимоволі доведеться колоти цапа та барана!”

Заревли козел та баран:

– Ах ти, сірий кіт, нетямущий лоб! За що ти нас занапастив? Ось ми тебе забодаем!

Тут кіт-воркіт провину свою приносив і прощення просив. Цап та баран його пробачили і стали втрьох думати: як бути і що робити?

– А ну, середній брат, – запитав кіт барана, – чи міцний у тебе лоб? Спробуй-но про ворота.

Піднявся баран, з ходу стукнувся лобом об ворота – похитнулися ворота, та не відчинилася.

– А ну, старший брат, – запитав кіт цапа, – чи міцний у тебе лоб? Спробуй-но про ворота.

Піднявся козел-козлище, розбігся, вдарився ворота відчинилися.

Пил стовпом піднімається, трава до землі прихиляється, біжать козел та баран, а за ними скаче на трьох ногах кіт – сірий лоб.

Втомився кіт, почав благати названим братам:

– Козел та баран, не залиште меншого брата…

Взяв козел кота, посадив його на себе, і поскакали вони знову по горах, по долах, по сипучих пісках.

Довго бігли, і день і ніч, поки в ногах сили вистачило.

Ось прийшов круте крутище, станово становище. Під тим крутищем – скошене поле, на тому полі стоги, що міста, стоять.

Зупинилися козел, баран і кіт відпочивати. А ніч була осіння, холодна. Де добути вогню?

Думають козел та баран, а кіт – сірий лоб вже здобув берести, обернув козлу рогу і велів йому з бараном стукнутися лобами.

Стукнулися цап з бараном, та так міцно – іскри з очей посипалися, береста та запалала.

Розвели вони вогонь, сіли і гріються. Не встигли шляхом обігрітися – глядь, шанує непроханий гість – ведмідь:

– Пустіть погрітися, відпочити, щось сечі моїй немає…

– Сідай з нами, Михаиле Івановичу! Звідки йдеш?

– Ходив на пасіку так побився з мужиками.

Стали вони вчотирьох ділити темну ніч: ведмідь під ожередом, кіт – сірий лоб на стогу, а цап з бараном – біля багаття.

Раптом йдуть сім сірих вовків, восьмий – білий, і – прямо до стогу.

Замекали козел та баран зі страху, а кіт – сірий лоб повів таку мову:

– Дуже, білий вовк, над вовками князь! Не сердь нашого старшого брата: він сердитий, як розходиться – нікому не минути лиха. Алі не бачите у нього бороди: в ній-то і сила, бородою він звірів побиває, а рогами тільки шкіру знімає. Краще з честю підійдіть так попросіть: хочемо, мовляв, пограти, силу спробувати з меншим братиком, он з тим, що під ожередом лежить.

Вовки на те коту вклонилися, обступили ведмедя і стали його задирати. Ось ведмідь кріпився, кріпився – так як вистачить на кожну лапу по вовку! Вони перелякалися, выдрались абияк так, підібгавши хвости, давай навтьоки.

А цап та баран тим часом підхопили кота, побігли в ліс і знову натрапили на сірих вовків.

Кіт жваво видерся на верхівку ялини, а цап з бараном обхватились передніми ногами за ялиновий сук і повисли.

Вовки стоять під ялиною, зубами брязкають. Бачить кіт – сірий лоб, що справа погано, став кидати в волков ялинові шишки та примовляти:

– Раз вовк! Два вовк! Три вовк! Всього по вовку на брата. Я, кіт, допіру двох вовків з’їв з кісточками, так ще сытехонек, а ти, великий брат, за ведмедями ходив, та не спіймав, бери собі і мою долю!

Тільки сказав він ці речі, козел зірвався і впав прямо рогами на вовка. А кіт знай своє кричить:

– Тримай їх, лови їх!

Тут на вовків напав такий страх – пустилися бігти без оглядки. Так і втекли.

А кіт – сірий лоб, козел та баран пішли своєю дорогою.