Про те, як Івашко зміг вирватися з лап злої відьми, оповідає казка «Івашко і відьма». У старого і старої був син Івашко. Він відправляється ловити рибку. Коли його кличе мати або батько, Івашко повертається. Але ось захотіла його зловити зла відьма. Вона просить у коваля викувати їй тонкий голос, і забирає Івашко до себе. Відьма каже своїй дочці Оленці його сжарить до вечері. Але в печі виявляється Оленка, а Івашко лазить на високе дерево. За вечерею відьма чує його голос. Вона просить коваля викувати собі міцні зуби, і починає гризти дерева. Гуси рятують Івашко. Він знову опиняється у діда й баби.

Текст казки

Жив собі дід та баба, у них був один синочок Ивашечко; вони його так-то вже любили, що й сказати не можна! Ось просить Ивашечко у батька і матері:

– Пустіть мене, я поїду рибку ловити.

– Куди тобі! Ти ще малий, мабуть, потонеш, чого доброго!

– Ні, не потону; я буду рибку ловити: пустіть!

Баба наділа на нього білу сорочечку, червоним поясом подпоясала і відпустила Ивашечка.

От він сів у човен і каже:

Човник, човник, пливи дальшенько!

Човник, човник, пливи дальшенько!

Човник поплив далеко-далеко, а Івашко став ловити рибку. Минуло мало, чи багато часу, злізлася баба на берег і кличе свого синка:

Ивашечко, Ивашечко, мій синочку!

Приплынь, приплынь на бережочек;

Я тобі їсти й пити принесла.

А Івашко каже:

Човник, човник, пливи до бережку:

То мене матинька кличе.

Корабель приплив до бережку; баба забрала рибу, нагодувала-напоїла свого сина, змінила йому сорочечку і поясок і відпустила знову ловити рибку.

От він сів у човник і каже:

Човник, човник, пливи дальшенько!

Човник, човник, пливи дальшенько!

Човник поплив далеко-далеко, а Івашко став ловити рибку. Минуло мало, чи багато часу, притащився дід на берег і кличе свого синка:

Ивашечко, Ивашечко, мій синочку!

Приплынь, приплынь на бережочек;

Я тобі їсти й пити приніс.

А Івашко:

Човник, човник, пливи до бережку:

То мене батинька кличе.

Корабель приплив до бережку; дід забрав рибу, нагодував-напоїв синка, змінив йому сорочечку і поясок і відпустив знову ловити рибку. Відьма чула, як дід і баба закликали Іванка, і захотілося їй овладати хлопчиком. Ось приходить на берег і кричить хрипким голосом:

Ивашечко, Ивашечко, мій синочку!

Приплынь, приплынь на бережочек;

Я тобі їсти й пити принесла.

Івашко чує, що це голос його матері, а голос відьми, і співає:

Човник, човник, пливи дальшенько,

Човник, човник, пливи дальшенько:

То мене не мати кличе, то мене відьма кличе.

Відьма побачила, що треба звати Іванка тим же голосом, яким його мати кличе, побігла до коваля і просить його:

– Ковалику, ковалику! Скуй мені такий тонесенький голосок, як у Ивашкиной матері; а то я тебе з’їм!

Коваль скував їй такий голосок, як у Ивашкиной матері. От відьма прийшла вночі на бережок і співає:

Ивашечко, Ивашечко, мій синочку!

Приплынь, приплынь на бережочек;

Я тобі їсти й пити принесла.

Івашко приплив; вона забрала рибу, його самого схопила і забрала до себе. Прийшла додому і змушує свою дочку Оленку:

– Истопи піч пожарче та сжарь гарненько Іванка, а я піду, зберу гостей — моїх приятелів.

Ось Оленка истопила піч жарко-жарко і каже Ивашке:

– Іди, сідай на лопату!

– Я ще малий і дурний, — відповідає Івашко, — я ще нічого не вмію — не розумію; повчи мене, як треба сісти на лопату.

– Добре, — каже Оленка, — повчити недовго! — та тільки сіла вона на лопату, Івашко так і барахнул її в піч і закрив заслінкою, а сам вийшов з хати, замкнув двері і заліз на високий-високий дуб.

Відьма приходить з гостями і стукає в хату; ніхто не відчиняє їй дверей.

– Ах, проклята Оленка! Вірно, пішла куди-небудь грати.

Влізла відьма у вікно відчинила двері і впустила гостей; всі сіли за стіл, а відьма відкрила заслінку, вийняла смажену Оленку — і на стіл: їли-їли, пили-пили і вийшли на двір і стали валятися на траві.

– Покатюся, повалюся, Ивашкина м’ясця наївшись! — кричить відьма. — Покатюся, повалюся, Ивашкина м’ясця наївшись!

А Івашко переговаривает її з верху дуба:

– Покатайся, поваляйся, Аленкина м’ясця наївшись!

– Мені почулося, — каже відьма.

– Це листя шумлять!

Знову відьма каже:

– Покатюся, повалюся, Ивашкина м’ясця наївшись!

А Івашко своє:

– Покатися, повалися, Аленкина м’ясця наївшись!

Відьма подивилася вгору і побачила Іванка; кинулася вона гризти дуб — той самий, де сидів Івашко, гриз, гриз, гриз — два передніх зуба виламала і побігла в кузню. Прибігла і каже:

– Ковалику, ковалику! Скуй мені залізні зуби, а то я тебе з’їм!

Коваль скував їй два залізних зуба.

Вернулася відьма і стала знову гризти дуб; гризла, і гризла, і тільки що перегризла, як Івашко взяв та й перескочив на інший, сусідній дуб, а той, що відьма перегризла, звалився додолу. Відьма бачить, що Івашко сидить вже на іншому дубі, заскрипіла від злості зубами і почала знову гризти дерево; гриз, гриз, гриз — два нижніх зуба виламала і побігла в кузню. Прибігла і каже:

– Ковалику, ковалику! Скуй мені залізні зуби, а то я тебе з’їм!

Коваль скував їй ще два залізних зуба. Вернулася відьма і стала знову гризти дуб. Івашко не знає, що йому й робити тепер; дивиться: летять гуси-лебеді; він і просить їх:

Гуси мої, лебедята,

Візьміть мене на крылята,

Понесите мене до батиньки, до матиньки;

У батиньки, у матиньки

Пити-ести, добре ходити!

– Нехай тобі середині візьмуть, — кажуть птиці.

Івашко чекає; летить інше стадо, він знову просить:

Гуси мої, лебедята,

Візьміть мене на крылята,

Понесите мене до батиньки, до матиньки;

У батиньки, у матиньки

Пити-ести, добре ходити!

– Нехай тебе задні возьмуть.

Івашко знову чекає; летить третє стадо, він просить:

Гуси мої, лебедята,

Візьміть мене на крылята,

Понесите мене до батиньки, до матиньки;

У батиньки, у матиньки

Пити-ести, добре ходити!

Гуси-лебеді, підхопили його і понесли додому, прилетіли до хати і посадили Іванка на горище.

Рано вранці баба зібралася пекти млинці, пече, а сама згадує синка:

– Де мій Ивашечко? Хоч би уві сні його побачити!

А дід каже:

– Мені снилося, ніби гуси-лебеді принесли нашого Іванка на своїх крилах.

Баба Напекла млинців і каже:

– Ну, старий, давай ділити млинці: це — тобі, дід, це — мені; це — тобі, дід, це мені…

– А мені нема! — висловлюється Івашко.

– Це тобі, діду, це мені…

– А мені нема!

– А ну, старий, — каже баба, — подивися, щось там таке?

Дід поліз на горище і дістав звідти Іванка. Дід і баба зраділи, розпитали сина про все, про все і стали разом жити та поживати та добра наживати.