Іноді той, кого дурнем всі кличуть, як у казці «Іван-дурень», може перемогти того, хто набагато сильніше. Як у казках часто буває, було у батьків три сина, третій Іван-дурень.
Вирішив раптом дурень, що він богатир, і зажадав у батьків коня зі спорядженням. Дали йому худу коня без сідла та меч іржавий. Зустрів він у дорозі богатиря Іллю Муромця та Федора Лыжникова. Приїхали вони в одну державу, розкинули намети в луках царських. Цар відправив посла дізнатися, хто такі в його луках. А дурень почав кричати, що він всіх поб’є і розорить…
Текст казки
У деякому царстві, у деякій державі жив-був старий зі старою. У них було три сини, третього звали Іван-дурень. Перші двоє одружені, а Іван-дурень холостий; два брати займалися справою, управляли будинком, орали і сіяли, третій же нічого не робив. Один раз батько і невістки стали Івана посилати на полі допахать скільки-то лех1 ріллі. Хлопець поїхав, приїхав на ріллю, запріг коня, проїхав з сохою раз, два, бачить: на рахунку немає комарів та мошок; він схопив хлыстик, стьобнув по боці коня, убив їх без кошторису; вдарив по іншому, вбив сорок паутов2 і думає: «Адже я на один замах вбив сорок богатирів, а дрібної сошки3 кошторису немає!».
Взяв їх усіх поклав у купу і завалив кінським калом; сам не став орати, випряг коня, поїхав додому. Приїжджає додому і каже снохам і матері: «Давайте мені полог4 і сідло, а ти, батечку, давай шаблю, яка у тебе висить на стіні заіржавіла. Що я за чоловік! У мене нічого немає».
Ті посміялися над ним і дали на сміх якийсь розколотий тюрик5 наместо сідла; хлопець наш приробив до нього попруги і надів на худу кобыленку. Замість пологу мати дала якийсь старий дубас6; він і взяв, взяв шаблю у батька, пішов, виточив, зібрався і поїхав. Доїжджає до росстаней7 — а був ще мало-мало грамотний — написав на стовпі: приїжджали б найсильніші богатирі Ілля Муромець і Федір Лижників в таке-то держава до сильного і могутнього богатиря, який на один помах вбив сорок богатирів, а дрібної сошки кошторису немає, і всіх їх каменем привалила.
Точно, після його приїжджає богатир Ілля Муромець, бачить-на стовпі напис: «Ба, — каже, — проїхав сильний, могутній богатир: послухатися не годно». Поїхав, наздоженуть Ванюху; далеко не доїхав, зняв шапку і кланятся: «Здрастуй, сильний, могутній богатир!» А Ванюха не ломат шапки, каже: «Здорово, Ілюха!» Поїхали разом. Не за довго до того ж стовпа приїхав Федір Лижників, бачить, на стовпі написано, послухатися не годно: Ілля Муромець проїхав! — і він поїхав туди ж; так само далеко не доїхав до Ванюхи — снимат шапку, каже: «Здрастуй, сильний, могутній богатир!» А Ванюха шапки не ломат. «Добре, — каже, — Федюнька!»
Поїхали разом всі троє; приїжджають в одну державу, зупинилися на царських луках. Богатирі поставили собі намети, а Ванюха распялил дубас; коней два богатиря сплутали шовковими путами, а Ванюха зірвав прут з дерева, звив його і сплутав свою кобилу. Ось і живуть. Цар із свого терему побачив, що його улюблені луки труять якісь люди, негайно отряжат ближнього свого запитати, що за люди? Той приїхав на луки, підійшов до Іллі Муромцю, спрашиват, що вони за люди і як сміли без дозволу топтати царські луки? Ілля Муромець відповідав: «Не наша справа! Питай он старшого — сильного, могутнього богатиря».
Посол підійшов до Ванюхе. Той закричав на нього, не дав слова мовити: «Забирайся, докуля живий, і скажи цареві, що на його луки приїхав сильний, могутній богатир, який на один помах вбив сорок богатирів, а дрібної сошки кошторису немає, і каменем привалила, та Ілля Муромець і Федір Лижників з ним, і вимагає в царя дочку заміж». Той переказав це цареві. Цар вхопив за записами: Ілля Муромець і Федір Лижників є, а третього, який убіват на один помах за сороку богатирів, ні в записах. Цар наказав зібрати рать, захопити трьох богатирів і привести до нього. Де захопити? Ванюха побачив, як стала підходити ближче рать; він крикнув: «Ілюха! Іди прожени їх, що за люди?» — сам лежить, розтягнувся так поглядыват, як сич.
Ілля Муромець на того слова скочив на коня, погнав, не стільки руками бив, скільки конем топтав; всіх прибив, залишив тільки одних язычников8 цареві. Цар почув цю біду, того більше зібрав сили і послав зловити богатирів. Іван-дурень крикнув: «Федюнька! Піди-но прожени цю сволоту!» Той скочив на коня, всіх прибив, залишив одних язичників.
Чого робити цареві? Справа погано, силу побили богатирі; цар задумався і згадав, що у нього в царстві живе сильний богатир Добриня. Він посилає до нього листа, просить приїхати перемогти трьох богатирів. Добриня приїхав; цар на третьому балконі зустрів його, а Добриня навершный9 під’їхав до балкону врівень з царем: ось який був! Привітався, поговорили. Він і поїхав на царські луки. Ілля Муромець і Федір Лижників побачили, що до них їде Добриня, злякалися, зіскочили на своїх коней та іди-но звідти — викрали. А Ванюха не встиг. Поки имал свою кобыленку, Добриня і під’їхав до нього, та й сміється, що це за сильний, могутній богатир? Маленький, худенький! Зігнувся головою до самого Ванюхе, дивиться на нього, та й милується. Ванюха та якось не обробел, вихопив свою саблешку, так і ссек йому голову.
Цар побачив, перелякався: «Ох, — каже, — богатир вбив Добриню; біда теперя! Ідіть швидше, кличте богатиря в палац». За Ванюхой приїхав такий шану, що господи боже! Карети самолучши, люди все изжалованы. Посадили і привезли до царя. Цар його пригостив і віддав дочку, вони повінчалися, і теперя живуть, хліб жують.
Я тут був, мед пив; по бороді текло, в рот не попало. Дали мені ковпак, та почали штовхати; дали мені каптан, я йду додому, а синичка летат і каже: «Синь так гарний!» Я думав: «Скинь та поклади!» Взяв скинув, так і поклав. Це не казка, а приказка, казка попереду!
Посилання:
1 Міра землі.
2 Паут — слепень або овод.
3 Соха — міра землі, з якої платилося в старовину. Вираз «дрібноти» означає тут: нижчого розряду.
4 Полог — товста холстина, зшитий в кілька смуг.
5 Тюрик — товста холстина, зшитий в кілька смуг.
6 Рід одягу, подібної сарафана і названої так тому, що її фарбують в дубовому листу.
7 Розстані — місце, де одна дорога розділяється на дві, перехрестя.
8 Поганин (мова) — вісник.
9 Навершный — їде верхи.