Про те, як старший жебрак брат розбагатів, а молодший багатий перетворився в бідняка, розповідає казка «Дві долі».

Поживали на світі два брата, помер у них батько. Одружилися вони: старший на бідній, а молодший брат – на багатій. Стали дружини скандалити, і вирішили мужики розійтися. У старшого справи йдуть з рук геть погано, а молодший тільки так багатіє. Дізнався старший, що у всьому винне його Горе, заточив його в скриню і відправився в місто жити, та там і розбагатів…

Текст казки

Жив та був мужик, прижив двох синів і помер. Задумали брати одружитися: старший взяв бідну, молодший — багату; а живуть разом, не діляться. Ось почали дружини їх між собою сваритися так вздорить; одна каже: «Я за старшим братом заміжня; мій верх должон бути!» А інша: «Ні, мій верх! Я багатший за тебе!» Брати дивилися-дивилися, бачать, що дружини не ладнають, розділили батьківське добро порівну і розійшлися. У старшого брата що не рік, то діти рожаются, а господарство все плоше та гірше йде; до того дійшло, що зовсім розорився. Поки хліб та гроші були — на дітей дивлячись, радів, а як обеднял — і дітям не радий! Пішов до меншій братові: «Допоможи-де в бідності!» Той навідріз відмовив: «Живи, як сам знаєш! У мене свої діти підростають».

Ось трохи згодом знову прийшов бідний до багатого. «Позич, — просить, — хоч на один день коня; орати не на ніж!» — «Піди на поле і візьми на один день; так дивись — не замучь!» Бідний прийшов на поле і бачить, що якісь люди на братниных конях землю орють. «Стій! — закричав. — Розповідайте, що ви за люди?» — «А ти що за попит?» — «Та то, що ці коні мого брата!» — «А хіба не бачиш ти, — озвався один з орачів, — що я — Щастя твого брата; він п’є, гуляє, нічого не знає, а ми на нього працюємо». — «Куди ж поділося моє Щастя?» — «А твоє Щастя он там під кущем у червоній сорочці лежить, ні вдень, ні вночі нічого не робить, тільки спить!» — «Гаразд, — думає мужик, — я доберуся до тебе».

Пішов, вирізав товсту палицю, підійшов до свого Щастя і витягнув його по боці з усієї сили. Щастя прокинулося і питає: «Що ти б’єшся?» — «Ще не так приб’ю! Люди добрі землю орють, а ти без просипу спиш!» — «А ти, мабуть, хочеш, щоб я на тебе орав? І не думай!» — «Що ж? Все будеш під кущем лежати? Адже отак мені вмирати з голоду доведеться!» — «Ну, коли хочеш, щоб я тобі допомогти робив, так ти кинь селянське справа так займися торговлею. Я до вашої роботи зовсім незвичний, а купецькі справи всякі знаю». — «Займися торговлею!.. Так було б на що! Мені їсти нічого, а не те що в торг пускатися». — «Ну хоч зніми з своєї баби старий сарафан так продай; на ті гроші купи новий — і той продай! А вже я буду тобі допомагати: ні на крок геть не відійду!» — «Добре!»

Вранці говорить бідняк своїй дружині: «Ну, жінко, збирайся, підемо в місто». — «Навіщо?» — «Хочу в міщани приписатися, торгувати зачну». — «З глузду, чи що, здурів? Дітей годувати нічим, а він у місто норовить!» — «Не твоя справа! Вкладай весь маєток, забирай дітей і підемо». От і зібралися. Помолилися богу, стали наглухо замикати свою хатинку і послышали, що хтось гірко плаче в хаті. Господар запитує: «Хто там плаче?» — «Це я — Горе!» — «Про що ж ти плачеш?» — «Та як же мені не плакати? Сам ти їдеш, а мене тут покидаєш». — «Ні, милий! Я тебе з собою візьму, а тут не покину. Гей, дружина! — каже. — Викидай з скрині свою поклажу». Дружина спорожнила скриня. «Ну-ка, Горе, лізь у скриня!» Горе влізло; він замкнув його трьома замками; зарив скриня в землю і каже: «Пропадай ти, проклята! Щоб повік з тобою не знатись!»

Приходить бідний з дружиною і з дітьми в місто, найняв собі квартиру і почав торгувати: взяв старий женин сарафан, поніс на базар і продав за рубль; на ті гроші купив новий сарафан і продав його за два рублі. І ось таким щасливим торгом, що за всяку річ подвійну ціну отримував, розбагатів він у найкоротший час і записався в купці. Почув про те молодший брат, приїжджає до нього в гості і питає: «Скажи, мабуть, як це ти примудрився — з жебрака багачем став?» — «Так просто, — відповідає купець, — я своє Горе в замкнув скриню та в землю зарив». — В якому місці?» — «В селі, на старому дворі». Молодший брат мало не плаче від заздрості; поїхав зараз на село, викопав скриню і випустив звідти Горі. «Іди, — каже, — до мого брата, знищ його до останньої нитки!» — «Ні! — відповідає Горі. — Я краще пристану до тебе, а до нього не піду; ти — добра людина, ти мене на світ випустив! А той лиходій — у землю заховав!» Небагато минуло часу — розорився заздрісний брат і з багатого мужика став голим бідняком.