Про те, що заздрість не призводить ні до чого хорошого, допоможе навчити малюків казка «Дорога шкіра». Жили-були два брати по імені Данила і Гаврило. У Данила було багатство, а у Гаврила – всього лише одна корова. Навіть цього маєтку заздрив Данила. Він говорить братові, що можна продати шкіру корови за 25 рублів. Гаврило йде на ринок, але ніхто не дає йому більше 2,5 рублів. Тоді він продає шкіру за цією ціною, і просить у купця налити йому випити. Купець погоджується, посилає його до себе додому. Там купчиха наливає йому вино, однак Гаврило, випивши півстакана, нагадує про домовленість: обіцяний був цілий стакан. Так відбувається кілька разів…
Текст казки
В одному селі жили два брати — Данило і Гаврило. Данило був багатий, а Гаврило бідний; тільки й живота було у Гаврила, що одна корова, та й того Данило заздрив. Поїхав Данило в місто закупити дещо і, воротясь з місту, прийшов до брата та й каже: «Що ти, брат, тримаєш корову? Я був сьогодні в місті і бачив: там корови дуже дешеві, п’яти і шести рублів, а за шкіру двадцять п’ять дають». Гаврило повірив йому, заколов корову і приел яловичину, після дочекався ринку і відправився в місто. Приїхав у місто і поволік продавати шкіру. Побачив його кожевник і питає: «Що, шановний, чи продаєш шкіру?» — «Продаю». — «Що просиш?» — «Двадцять п’ять рублів». — «Що ти, божевільний! Візьми два з полтиною». Гаврило не віддав і волочив шкіру цілий день; ніхто йому не дає більше. Нарешті, поволік її повз гостиного ряду; побачив його купець і питає: «Що, продаєш шкіру?» — «Продаю». — «Дорого просиш?» — «Двадцять п’ять рублів». — «Що ти, шалений! Де чув про такі дорогі шкіри? Візьми два з полтиною». Гаврило подумав-подумав і сказав: «Так і бути, пан купець, уступлю тобі! Тільки піднеси мені хоч склянку горілки». — «Добре, про горілку ні слова!» Віддав йому купець два з полтиною та виймає з кишені хустку і каже: «Іди геть у той кам’яний будинок, віддай господині хустку і скажи, що я звелів тобі поднесть повний стакан вина».
Гаврило взяв хустку і пішов; приходить в будинок, господиня його і питає: «Ти чого?» Гаврило їй каже: «Так і так, добродійко, продав я твоєму господареві за два з полтиною шкіру, та ще вырядил повний стакан вина; дак він мене сюди послав, велів тобі хустку віддати так сказати, щоб ти винця піднесла». Господиня зараз налила стакан, тільки трохи не повний, і піднесла Гавриле; він випив і стоїть. Господиня запитує: «Що ж ти стоїш?» Гаврило каже: «У нас була ряду — повний стакан вина!» А в той час сидів у купчихи полюбовник, почув він ці слова і говорить: «Налий йому, душа, ще!» Вона налила ще півсклянки; Гаврило випив і все стоїть. Господиня знову запитує: «Тепер чого дожидаешься?» Відповідає Гаврило: «Так у нас ряду була — повний стакан, а ти півсклянки подала». Коханець велів поднесть йому втретє; тоді купчиха взяла глечик з вином, стакан віддала Гавриле в руки і налила його так, що через край побігло. Тільки Гаврило випив, а господар на ту пору додому прийде. Вона не знає, куди полюбовника подіти, і запитує: «Куди ж я тебе заховаю?» Коханець забігав по світлиці, а Гаврило за ним та кричить: «Куди ж я подінуся?» Господиня відчинила пастку і пихнула обох туди.
Господар прийшов і привів ще з собою гостей. Коли вони підпили, то почали пісні запевать; а Гаврило, сидячи в ямі, говорить своєму товаришеві: «Як хочеш — це улюблена батюшкова пісня! Я заспіваю». — «Що ти, що ти! Будь ласка, не співай. На тобі сто рублів, тільки мовчи». Гаврило взяв гроші і замовк. Трохи згодом заспівали іншу; Гаврило знову каже товаришу: «Як хочеш, а тепер заспіваю; це улюблена пісня матушкіна!» — «Будь ласка, не співай! На тобі двісті рублів». Гавриле на руку — вже триста рублів; заховав гроші і мовчить. Незабаром заспівали третю пісню; Гаврило каже: «Тепер хоч чотириста давай, дак заспіваю». Коханець його всіляко умовляти; а грошей більше немає. Господиня почула, що вони там ерошатся, отперла пастку і запитала потихеньку: «Що ви там?» Коханець зажадав п’ятсот рублів; вона жваво повернулася, подала п’ятсот рублів, Гаврило знову взяв і замовк.
Якось попалася тут Гавриле подушка і бочку смоли; він наказав товаришеві роздягнутися. Коли той роздягнувся, він облив його смолою; потім розпоров подушку, розсипав пух і велів йому кататися. Ось як той выкатался в пуху, Гаврило розчинив пастку, сів на товариша верхи, їде, а сам кричить: «Дев’ята партія з тутешнього будинку прибирається!» Гості побачили і кинулися по домівках; думають, що то чорти явилися. Так усі й порозбігалися, а купчиха стала говорити своєму чоловікові: «Ну ось! Я тобі казала, що у нас ввижається». Купець здуру-то візьми та й повір, і продав свій будинок за безцінь.
Гаврило прийшов додому і послав свого старшого сина за дядьком Данилом, щоб прийшов до нього гроші перерахувати. Син пішов, став кликати свого дядька, а той йому сміється: «Та що у нього вважати? Алі Гаврило двох з полтиною порахувати не може!» — «Ні, дядько, він приніс багато грошей». Тоді дружина Данилова стала говорити: «Подь, піди! Що, тобі не хочеться? Хоч посмієшся над ним». Послухався Данило дружини і пішов. Ось як Гаврило висипав перед ним купу грошей, Данило здивувався і питає: «Де ти, брат, взяв стільки грошей?» — «Як де? Адже я корову заколов та шкіру в місті продав за двадцять п’ять рублів; на ті гроші зробив оборот: купив п’ять корів, заколов та шкіри знову продав за тією ж ціною; так все і перебивався». Данило почув, що брат його так легко нажив багатство, пішов додому, заколов всю свою худобу і став чекати ринку; а як час було спекотне, то яловичина у нього вся зіпсувалася. Повіз продавати шкіри, і дорожче двох з полтиною ніхто йому не дав. Так-то йому дався бариш з накладом, і став він жити бідніше Гаврила, а Гаврило пішов на вигадки, так і нажив собі велике багатство.
